Конфлікт Азербайджану та Вірменії: чому путін відмовив Пашиняну у захисті
Секретар Ради безпеки Вірменії Армен Григорян заявив, що завдяки участі міжнародної спільноти вдалося досягти угоди про припинення вогню з Азербайджаном.
Згідно з даними міністерства оборони Вірменії, після майже двох днів боїв на вірмено-азербайджанському кордоні з 20:00 14 вересня в усіх напрямках вогонь практично припинився.
Нагадаю, інтенсивні бойові дії на вірмено-азербайджанському кордоні почалися опівночі 13 вересня.
На мою думку, на загострення в Нагірному Карабаху саме зараз вплинула низка факторів.
По-перше, військові успіхи ЗСУ. Це дало Азербайджану певне вікно оперативних можливостей насамперед у військовому плані. Йдеться про відволікання на війну проти України відповідного контингенту збройних сил росії. В тому числі і контингенту задіяного як т.зв. «миротворці» на території невизнаної республіки Арцах (приблизно відповідає території сучасного Нагірного Карабаху).
По-друге, загострення відбулося на момент фактичної передачі одного зі стратегічних населених пунктів на території Карабаху – міста Лачин. Нагадаю, Лачинський коридор – це єдиний наземний шлях, що з'єднує Вірменію з адміністративним центром невизнаної Нагірно-Карабаської республіки Степанакертом.
Відповідно до угоди, укладеної між Вірменією та Азербайджаном після війни в Нагірному Карабаху у 2020 році, обидві країни мали побудувати дороги в обхід Лачинського коридору протягом трьох років. Азербайджан уже здав свій маршрут в експлуатацію і, як наслідок, вимагав від Вірменії зробити те саме, а від Росії – вплинути на Єреван і вивести своїх «миротворців». Зрештою це спричинилося до ескалації в серпні, коли азербайджанські війська закріпили свої позиції.
Виведенням «миротворців» з Лачина РФ демонструє, що фактично відмовляється від союзника. Відбувається здача вірменських позицій з боку росії. Не виключаю, що такі дії Росії пов'язані з домовленостями про постачання газу та нафти з боку Азербайджану до країн ЄС.
Нагадаю, у липні президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн підписала в Баку меморандум про стратегічне партнерство в енергетичній галузі з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим. Згідно домовленостей, Азербайджан збільшить поставки природного газу до ЄС з 8,1 мільярда кубометрів у 2021 році до очікуваних 12 мільярдів кубометрів у 2022 році.
Можемо констатувати, що за останні місяці обсяги постачання азербайджанського газу до ЄС дійсно значно зросли. Відповідно, що такі тенденції не влаштовують росію.
Це дає підстави вважати, що є певні домовленості про невтручання збройних сил росії, яка виступала гарантом існування невизнаної Нагірно-Карабаської республіки в обмін на диверсифікацію поставок енергоносіїв. Зокрема, щоб прокачка йшла з Азербайджану в ЄС через Туреччину, яка виступає в цьому ракурсі практично сателітом росії. Тобто росія перетворила Туреччину на своєрідний газовий хаб.
Невипадкова зміна риторики турецького лідера Ердогана у тому, що газові проблеми Європи – вина самих європейців, які запровадили санкції проти росії. Прозвучали також його відверто провокаційні заяви на адресу США, які нібито постачають в Україну не зброю, а металобрухт, що начебто США зацікавлені у затягуванні війни на території України.
На мій погляд, такі заяви Ердогана (в унісон із путіним) та дії азербайджанського лідера Алієва (явно не без домовленостей із путіним) пов'язані саме з їхньою грою на ринку енергоносіїв. Грою на користь Росії. Прокачування або через Росію, або через Туреччину, що дасть Кремлю чергові бонуси. Останній, безумовно, намагатиметься використати все це для подальшого енергетичного шантажу Європи.
Також акцентую увагу, що не випадково загострення ситуації в Карабаху сталося невдовзі після ультимативних заяв кремлівського рупора Пєскова про те, що прокачування газу до Європи через той самий «Північний потік-1» можливе лише за умови зняття санкцій із росії.
Показово й те, що виведення російського контингенту з Лачина сталося невдовзі після візиту до Вірменії представників США, включаючи директора ЦРУ. Це було сприйнято Кремлем як черговий крен Вірменії у бік країн Заходу.
А ось те, що вірменський прем'єр Пашинян звернувся з проханням про допомогу до ОДКБ та особисто путіну – сильний крок. Пашинян створив дипломатичну пастку російському диктатору. Якщо не було б реакції з боку ОДКБ і росії, це фактично стало би свідченням розвалу цього військово-політичного блоку.
Згідно з даними міністерства оборони Вірменії, після майже двох днів боїв на вірмено-азербайджанському кордоні з 20:00 14 вересня в усіх напрямках вогонь практично припинився.
Нагадаю, інтенсивні бойові дії на вірмено-азербайджанському кордоні почалися опівночі 13 вересня.
На мою думку, на загострення в Нагірному Карабаху саме зараз вплинула низка факторів.
По-перше, військові успіхи ЗСУ. Це дало Азербайджану певне вікно оперативних можливостей насамперед у військовому плані. Йдеться про відволікання на війну проти України відповідного контингенту збройних сил росії. В тому числі і контингенту задіяного як т.зв. «миротворці» на території невизнаної республіки Арцах (приблизно відповідає території сучасного Нагірного Карабаху).
По-друге, загострення відбулося на момент фактичної передачі одного зі стратегічних населених пунктів на території Карабаху – міста Лачин. Нагадаю, Лачинський коридор – це єдиний наземний шлях, що з'єднує Вірменію з адміністративним центром невизнаної Нагірно-Карабаської республіки Степанакертом.
Відповідно до угоди, укладеної між Вірменією та Азербайджаном після війни в Нагірному Карабаху у 2020 році, обидві країни мали побудувати дороги в обхід Лачинського коридору протягом трьох років. Азербайджан уже здав свій маршрут в експлуатацію і, як наслідок, вимагав від Вірменії зробити те саме, а від Росії – вплинути на Єреван і вивести своїх «миротворців». Зрештою це спричинилося до ескалації в серпні, коли азербайджанські війська закріпили свої позиції.
Виведенням «миротворців» з Лачина РФ демонструє, що фактично відмовляється від союзника. Відбувається здача вірменських позицій з боку росії. Не виключаю, що такі дії Росії пов'язані з домовленостями про постачання газу та нафти з боку Азербайджану до країн ЄС.
Нагадаю, у липні президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн підписала в Баку меморандум про стратегічне партнерство в енергетичній галузі з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим. Згідно домовленостей, Азербайджан збільшить поставки природного газу до ЄС з 8,1 мільярда кубометрів у 2021 році до очікуваних 12 мільярдів кубометрів у 2022 році.
Можемо констатувати, що за останні місяці обсяги постачання азербайджанського газу до ЄС дійсно значно зросли. Відповідно, що такі тенденції не влаштовують росію.
Це дає підстави вважати, що є певні домовленості про невтручання збройних сил росії, яка виступала гарантом існування невизнаної Нагірно-Карабаської республіки в обмін на диверсифікацію поставок енергоносіїв. Зокрема, щоб прокачка йшла з Азербайджану в ЄС через Туреччину, яка виступає в цьому ракурсі практично сателітом росії. Тобто росія перетворила Туреччину на своєрідний газовий хаб.
Невипадкова зміна риторики турецького лідера Ердогана у тому, що газові проблеми Європи – вина самих європейців, які запровадили санкції проти росії. Прозвучали також його відверто провокаційні заяви на адресу США, які нібито постачають в Україну не зброю, а металобрухт, що начебто США зацікавлені у затягуванні війни на території України.
На мій погляд, такі заяви Ердогана (в унісон із путіним) та дії азербайджанського лідера Алієва (явно не без домовленостей із путіним) пов'язані саме з їхньою грою на ринку енергоносіїв. Грою на користь Росії. Прокачування або через Росію, або через Туреччину, що дасть Кремлю чергові бонуси. Останній, безумовно, намагатиметься використати все це для подальшого енергетичного шантажу Європи.
Також акцентую увагу, що не випадково загострення ситуації в Карабаху сталося невдовзі після ультимативних заяв кремлівського рупора Пєскова про те, що прокачування газу до Європи через той самий «Північний потік-1» можливе лише за умови зняття санкцій із росії.
Показово й те, що виведення російського контингенту з Лачина сталося невдовзі після візиту до Вірменії представників США, включаючи директора ЦРУ. Це було сприйнято Кремлем як черговий крен Вірменії у бік країн Заходу.
А ось те, що вірменський прем'єр Пашинян звернувся з проханням про допомогу до ОДКБ та особисто путіну – сильний крок. Пашинян створив дипломатичну пастку російському диктатору. Якщо не було б реакції з боку ОДКБ і росії, це фактично стало би свідченням розвалу цього військово-політичного блоку.
Нет комментариев