Особливості європейського менталітету

Розмовляла недавно по телефону з моєю сестрою, яка живе в Україні. Минулого року вона гостювала у мене в Іспанії. В розмові вона згадала, як вона спитала в одного з моїх синів про те, чим, на його думку, відрізняються українці від іспанців.
Мій син задумався і сказав: « Українці, коли не знають людину, схильні думати про неї погано, а іспанці про всіх думають добре».

Сестрі ця відповідь здалась глибокою. Я довго розмислювала над відповіддю сина.
Мій син приїхав до Іспанії в дев’ятирічному віці, і тому на його формування як особистості також вплинуло і іспанське оточення. Але в той же час у нього вже було за плечами достатньо українського досвіду.

Коли я після приїзду до Іспанії почала поближче приглядатись до іспанців, мене вразило те, як вони виховують своїх дітей. Вони виховують їх так, начебто в усьому світі панує мир та любов. Виховують у абсолютній довірі до світу. Це мені подобалось, тому що спілкуватись з людьми, вихованими у вірі у добро світу, приємно і легко. Але в той же час мені було лячно за цих дітей. Мені, яка виросла в Україні, яка знала, що поряд з нашими кордонами живуть народи, які чигають на той момент, коли можна буде заподіяти зло Україні, коли вичікують нагоди, щоб відтяти шмат нашої території, мені здавалося, що європейці не готують своїх дітей до небезпек реального життя. Про це я згадую у книзі «Злотий, долар, євро. Історія незаплаканої заробітчанки».
Європейці у своєму Європейському Союзі під натівською парасолькою створили собі ну якщо не рай, то щось дуже подібне. Європейцям, щоб добре жити, якщо вони не народились у дуже забепечених родинах, треба подбати про освіту і потім роботу, чи тільки про роботу, хай і не дуже кваліфіковану і все. Навіть не дуже кваліфікована робота дозволить купити недороге житло, звичайну машину, дозволить мати щорічну гарну відпустку.

Європейці зовсім не турбуються тим, що хтось може розпочати з їхньою країною війну, що хтось живе мрією про те, щоб захопити їхню територію. Звичайно, європейців турбує багато проблем: екологічні, безробіття, емігранти. Але ці проблеми здебільшого не впливають на ставлення європейцями до людей.
Українці ж живуть у зовсім іншій реальності, у якій і зовнішні вороги ніколи особливо не ховали своїх намірів, і внутрішні вороги століттями робили все, щоб українці були і, головне, вважали, себе бідними, нещасними, безталанними. І довгий час це ворогам вдавалось. Але останні тридцять років, не дивлячись на олігархів, які безбожно визискували українців, не дивлячись на табачників на посаді міністра освіти, українці знову відродились, стали потужною нацією. Але оцієї європейської віри у те, що більшість людей добрі, ми не маємо.

І, думаю, добре, що не маємо. У перші дні війни (маю на увазі другу фазу) українки ще виносили російським синочкам- солдатикам пиріжечки з компотиком, витирали їм сопельки і телефон тримали біля вуха, щоб синочок і пиріжечок жував і з мамкою- московиткою одночасно говорив, розповідаючи їй, що заблукав і невідомо як в Україні зі зброєю опинився.

Зараз ми маємо ще менше віри у незнайомих людей. І невідомо коли, повернемося до довоєнного стандарту.

А європейці тим часом й далі живуть з вірою у те, що більшість людей добрі. І тому європейці зараз проявили готовність пускати до себе росіян, які тікають від війни. Європейці вірять, що всі ті, хто тікає від мобілізації, є антипутінцями, є борцями проти путінського тоталітаризму, що вони порядні і хороші люди. Але ці порядні люди у своїй більшості є путінцями і тікають з росії не тому, що вони проти війни, проти убивства українців. Ні вони за війну, але вони ОСОБИСТО не хочуть йти на війну, щоб не загинути. Якби їм дали гарантію, що їх на війні не вб'ють, вони б залюбки пішли на війну, як у тир, щоб постріляти хахлов, так як це зробив відомий російський артист Поречєнков.

І німці, чомусь, роками не хочуть помічати того щорічного російського травневого «можем повторіть», написів на машинах «На Берлін!» Європейці настільки вірують у людяність московитів, у Большой театр, у Достоєвського, що не хочуть прослідкувати за тим, які коментарі пишуть росіяни у європейських газетах, які партії у Європі підтримують, що пишуть у своїх російськомовних газетах. А я колись там прочитала коментар московита, який жив Чехії: «Мнє нравіться жить в Чехії, только здєсь слішком много чєхов». Європейці не помічають, що росіяни ніде в Європі не вийшли на мітинги проти політики Путіна, але вийшли на багатотисячні мітинги, на яких виступили проти прийому українських біженців.

Віра у добро незнайомих людей з Росії, на щастя, значно зменшилась у найближчих сусідів росії. Але чим далі від росії віра у людяність незнайомих людей превалює.
Хотілося б, щоб європейська система виховання віри у людяність людей все ж була трохи відкоригована для того, щоб європейська молодь, якщо так складуться обставини, була б готова боронити свій європейський світ від тих, хто вихований іншим світом. Світом злим, жорстоким, п’яним, темним, світом, який зростає у злиднях і заздрощах. Тому що цей світ одного дня може сказати: « Добре жити в Німеччині, але тут забагато німців» (назву країни можна змінювати, але сутність від того не зміниться».)

Страшно собі уявити, що Європа може колись впасти спілою вишнею у подол росії, як вона вже падала у подол нацистської Німеччини.