Погляд з Іспанії

Вчора моя енергетична компанія прислала свого співробітника, щоб зробити планову перевірку нашої газової колонки. Співробітник виявився приємним чоловіком ще молодого середнього віку.

Взнавши про те, що я українка, сказав про те, що росіяни на довгі роки втратили добре ставлення до себе, що вони своєю війною повністю знищили те уявлення, яке світ мав про них. І як це вже стало звичним для мене, чоловік висловив своє захоплення як українськими вояками так і українським народом.

Виявилось, що мій співрозмовник написав книгу про іспанську інквізицію, про її діяльність у Південній Америці. Він розповів про те, як працював зі старовинними документами у архівах. Іспанець підкреслив, що інквізиція існувала ще порівняно недавно, коли жив його прапрадід і що останню жертву було стачено у 1830 році.

І ще він сказав, що планує написати ще одну книгу. Йому сподобався той досвід, який він отримав під час написання книги.

В Іспанії, на мій погляд, набагато більше людей ніж в Україні пишуть книги. З мого оточення я вже знаю багатьох. І що саме дивне для мене, так це те, що в Україні письменництво майже автоматично пов’язується з вищою освітою. В Іспанії я такого зв’язку не простежую. Мені здається, що в Україні значення і необхідність отримання вищої освіти дуже переоцінене. Думаю, що після перемоги в Україні має зникнути значна кількість вишів, які виросли як гриби після дощу кілька десятиліть тому і дають освіту сумнівної якості.

На роботі в госпіталі я теж майже щодня маю розмови з хворими щодо ситуації в Україні. Радує те, що майже всі підтримують українців, захоплюються ними.

Вчора одна літня сеньйора несподівано для мене сказала: «Бідні українські солдати, як вони перенесуть зимовий холод». І сказала вона це так, як сказала б якась українка, яка теж відчуває український холод. А то сказала іспанка, яка, напевно, ніколи в житті не відчула холоду нижче -2 або -3, і то тільки кілька ночей за цілу зиму. Ця глибока емпатія щодо українських солдат мені дуже сподобалась.

Але не все так ідилічно в Іспанії.

Радує те, що деякі раніше проросійськи телеканали припинили додавати ложку дьогтю до новин про Україну. Але у Фейсбуку, коли є реклами міжнародних організацій, які закликають допомагати українцям, у коментарях є багато антиукраїнських коментарів.

Типовий коментар полягає у тому, що ця війна – війна політиків і що страждають прості люди, і тому її треба припиняти. Другий типовий: треба припинити давати зброю Україні, і війна тоді припиниться. І також є коментарі про те, що українцям допомагають набагато більше, ніж афганцям, африканцям, що міжнародні організації є расистськими і ставляться до українців краще, ніж до представників інших рас. І коментарів під такою рекламою є багато. Відсоток позитивних для України не знаю, чи сягає 50%.