Вечірні слова

Темний вечір заховався по кутках кімнати мереживом маленьких страхів. За вікном настала особлива зимова темрява. Не літня, яка наповнена піснями нічних істот та пряними пахощами і не навіть не осіння, яка має запах опалого листя та шепіт дощу. Зимова тиша особлива. Одвічна та неймовірно прекрасна у своїй морозній, удаваній відсутності життя. Із підкресленням звуків, із неприхованою відкритістю для проходження найменшого світла та найтихішого звуку.

Грудневі вечори починаються рано та мають особливість всеціло поглинати приміщення, наповнювати їх несподіванками та випадковостями. Звичайний стілець може стати несподіванкою для невзутих ніг або недоречно залишені відчиненими міжкімнатні двері можуть здивувати аж до мерехтіння зірочок перед очима.
Але короткі дні та довгі вечори із морозними сутінками та сакральним бажанням не вмикати зайвого світла завжди позитивно позначались на думках. Величний та величезний простір для польоту думок, для натхнення та писання заворожує. Заворожує настільна лампа, як єдине джерело світла, що проливається м’яким світінням істини. Тут аркуш паперу або зошит здаються в цьому м’якому світлі примарним порталом у сутнісне людське потойбіччя, де реальність стає дзвінкою та відчутною саме через слово.

Саме у зимові вечори слова набувають своєї первісної властивості. Немов перша-первісна людина, що живе у темній печері, мимоволі починаєш цінити вагомість єдиного інструменту, який робить людей непереможними істотами. Істотами, які здатні не лише відчути геть усе довкола та в середині, а ще й поділитись цим. Саме у такі вечори приходить розуміння величі слова, якому не заважають вільно виливатись із внутрішнього джерела народження у спільний простір існування.

Слова народжувались неспішно, вдячно відгукуючись на запрошення комфортної темряви та лягали рівнесенькими рядками. Не чіплялись, не сіпались, не вискакували один поперед одного та не сплутувались. Лились спокійно та виходили ніби на світло після довгого перебування у пітьмі, впевнено але обережно.

Слова обережно несли розповідь про відчуття і про стани. Їх транслював досвід. Про те, що людська істота може відчути коли лишається один на один із темрявою морозної ночі. Про те, як відшукати у собі джерело тепла коли мороз та недоїдання виснажують та знесилюють. Як знаходити у собі світло навіть самої найчорнішої ночі. І як після знайдення цього центру внутрішнього тепла та світіння, морозна ніч лише підкреслює величність людської природи. Як ця непроглядна пітьма стає лише декорацією для поширення світла людської волі та незламності.

Слова … інструмент величі людства. Початок історії та сутність колективного світу людських істот. Джерело соціальності та спосіб демонструвати свої стани проживання. Бездоганна зброя від якої захистом є лише інша суто людська річ – сумління.