Відновлення прізвища "Медведчук" у комунікаціях прикметне. Тут треба розкопати

Не прихильник тієї практики, коли хтось там щось сказав чи написав в Росії, а ми біжимо це аналізувати до кісток.

Але відновлення прізвища «Медведчук» у комунікаціях прикметна. Тут треба розкопати.
Почнемо з того, що початкові плани Кремля щодо заміни політичного керівництва України у лютому-березні 2022 р. були фантомні та нездійснені.

Звичайно ж, у минулорічних конструкціях Росії Медведчук міг фігурувати як ключова ланка у спробі поставити окупаційну адміністрацію, але, думаю, вже тоді дуже багатьом у російській верхівці було зрозуміло, що ця особа, яка постійно задіяна у фінансових схемах і має високий антирейтинг, є абсолютно ненадійним і неефективним пазлом у бажанні збудувати систему політичного протекторату над Україною. РФ вигідніше було зробити ставку на інші персони, що публічно менш асоціювалися із Росією.

Як тоді, так тим більше й зараз, в обставинах поступового ослаблення Росії у воєнному плані, спроба з Медведчука зробити «гауляйтера» України здається абсолютно безглуздою та смішною з погляду реального стану справ.

Але Росії дуже важливо продовжувати утримувати ілюзію контролю над війною, першочергового впливу на конфлікт і продемонструвати твердий намір і надалі проектувати зухвалі ходи для перебудови політичної системи України у своїх інтересах.
Тому чутки про Медведчука як про «гауляйтера», породжені його низькопробним газетним опусом і підсвічені блогерським обговоренням в аспекті критики його політичних перспектив, самі по собі виконують роль резонансної події в ланцюжку довгої інформаційної операції підрозділів ФСБ. Їх мета — показати нібито ще здатність Росії в цьому році остаточно вирішити «українське питання».

Тут гра наступна: раз у Росії обговорюють Медведчука як потенційного провідника її інтересів в Україні – отже, вони готуються до нового великого наступу. Тобто, ставка робиться на утримання ситуації постійної напруги та страху, що дозволяє показувати РФ як ще здатну впливати на контури війни. Не дарма ж російська улюблена забава — постійно повторювати, що цілі так званої «спецоперації» будуть доведені до кінця.

До того ж, через статтю Медведчука, контент якої розрахований переважно на українську аудиторію, Кремль шукає будь-яку можливість хоч якось доторкнутися до електорального поля колишньої ОПЗЖ конспіративними фантазіями про «віроломні підступи» колективного Заходу, світову закулісу, яка, мовляв, підло використовує Україну тощо.

Логічно, що ФСБ припускає, що з початком 2023 року з'явилася можливість «прокачати» вигідний для них «мирний» порядок денний хоча б серед тих громадян, які можуть засумніватися у необхідності війни до переможного кінця та відновлення територіального суверенітету у кордонах 2013 року.

Медведчук у цьому випадку виконує функції ретранслятора та пункту збирання, але російські функціонери спецслужб не розуміють, що електоральний ландшафт під час війни змінився колосально. Частина населення Українського Півдня та Сходу зараз більш агресивно та мстиво налаштована проти РФ і Путіна, ніж навіть мешканці західних регіонів України.