Наші в іспанській лікарні

Кілька місяців тому в одне з відділень лікарні, де я працюю, поступив пан Василь з Франківщини. Медпрацівники відділення одразу поспішили звернутись до мене, щоб я переклала все те, що вони мали його спитати і сказати йому. Лікуючий лікар теж запрошував мене на обхід.

Пан Василь вже кілька разів поступав у наше відділення. Недавно йому знову погіршало, і він знову прибув у відділення.

Як правило, я не буваю у палаті, коли хворих миють, одягають. Але так як помічники медсестри мене заклИкали, то я побачила, з якою сердечністю і турботою вони спілкуються з нашим паном Василем. Їм дуже незручно, що вони не можуть бути впевненими до кінця, що хворий отримав від усе, що потребує.

Пан Василь поскаржився лікуючому на біль ніг, особливо підошв. Лікар довго мовчки вимацував ноги, я просто стояла і дивилась.

Через якийсь час прийшов інший лікар у зеленому одязі. Зелений одяг у лікарні носять хірурги. Лікар був гарним молодим хлопцем, струнким, високим. Він прийшов тому, що лікуючий лікар вирішив, що хворого має оглянути судинний хірург. Коли він взнав, що хворий не розмовляє іспанською, на його обличчі промайнуло щось схоже на розчарування, невдоволеність. Але як тільки він дізнався, що є перекладачка, його обличчя засяяло посмішкою.

Хірург почав ретельно розпитувати хворого про його самопочуття. Він був дуже зосередженим. Пан Василь іноді починав розповідати речі, які не мали відношення до питань лікаря. Тоді хірург ввічливо, але наполегливо переривав і ставив наступне питання. Потім він зняв рукавички і голими руками почав порівнювати температуру ніг, тримаючи руку то на одній то на іншій нозі.

Обстеження хворого тривало приблизно 20 хвилин. Лікар протягом цих хвилин тричі сказав мені, що я йому дуже допомагаю і що він мені дуже вдячний. І ще спитав мене, чи не відриває він мене від моїх обов’язків.

Мушу додати, що всі медичні працівники в Іспанії мають великий обсяг роботи. Лікарям дають кілька хвилин на огляд хворого. Кожна хвилина лікаря є дорогоцінною.

Після обстеження ми вийшли в коридор, хірург спитав мене, чи можу я йому дати мій телефон, на випадок якщо йому ще буде потрібно побачити хворого. А потім він зробив одну річ, якої я зовсім від нього не чекала. Він мені сказав: « Запиши мій телефон. У випадку, якщо тобі щось буде потрібно, обов’язково мені зателефонуй».

Я була спантеличена. Так іспанські лікарі не роблять. Раніше я працювала прибиральницею в іспанській поліклініці. Там я досить довго не могла звикнути до того, що прибиральниці підвечіркували разом з медсестрами та лікарями у одній кімнаті, за одним столом, також разом з ними палили, хто палив, також розмовляли одні з одними.

Я в Україні працювала вчителькою. Ніколи вчителі не сідали разом з прибиральницями за один стіл. Думаю, що в українських лікарнях так само прибиральниці не ділили стіл з медпрацівниками.

Коли я висловлювала своє захоплення такою рівністю у стосунках, хтось мені сказав, що в лікарнях такої рівності немає. І це правда: десь тільки відсотків тридцять медиків вітаються з прибиральницями, для більшості прибиральниці є невидимими. Деякі медсестри також зверхньо дивляться на прибиральниць. Це, звісно, мені не подобається. І мене трохи дивує ця архаїчність, яка збереглася в лікарнях. Впевнена, що на вулиці ті самі лікарі, особливо молоді, поводять себе по-іншому, поводять себе так просто, що не кожен зрозуміє, що має справу з лікарем.

Хочу чи не хочу, мушу визнати, що люди як в Україні так і в Іспанії (в Україні у значно більшій мірі) діляться і за освітньою ознакою. Так що поділ людей у світі йде не тільки за майновою, релігійною, расовою але й за освітньою і також інтелектуальною ознакою (останні дві ознаки не є рівноцінними, як дехто вважає).

Коли я читала біографію Стіва Джобса, то дізналась з книги, що Стів Джобс вишукував для своєї фірми талановитих розумних людей. І ці талановиті та розумні часто зверхньо дивились на тих колег, інтелект яких не був таким саме блискучим, як їхній. Читати про таку поведінку було досить неприємно.

Але цей хірург не показував ніякої зверхності, не вважав, що його високий інтелект забороняє йому бути людиною як з українським біженцем так і з прибиральницею з України.

Один день перебування в іспанській лікарні коштує багато грошей. Пан Василь не вніс у бюджет Іспанії жодного євро. Але ні медсестри, ні помічники медсестер, ні лікарі жодного моменту не проявили якогось невдоволення, не дорікнули. Сусід по палаті тільки жалів пана Василя з-за того, що він багато часу не має з ким розмовляти: його дочка живе в іншому місті і не може з-за роботи довго бути біля батька.

Якось недавно один пацієнт іспанець сказав мені у іншому віддленні: « Ви всі, хто працюєте на поверсі, є частиною великої команди. Всі працюєте відмінно: і лікарі, і медсестри, і санітарки, і прибиральниці. Я б із задоволенням залишився в лікарні ще на тиждень чи на два, але мене вже виписують».

Мені було дуже приємно почути такі слова. Я одразу ж розповіла про це моїм коліжанкам. Розповіла, щоб вони порадувались, що їхню виснажливу та відповідальну роботу так високо оцінив їхній пацієнт. Адже саме такі слова дають найбільше задоволення, надихають, наповнюють змістом людське життя.