Не буде другої Полтави. Нинішнє покоління українців здобуде перемогу
“Від Богдана до Івана не було у нас гетьмана” — оцінка, яку дав Іванові Мазепі український народ. Оцінка безжальна і не зовсім справедлива до тих, хто в історії опинився між Богданом та Іваном, але така вже думка народу.
Майже триста років Російська імперія та СРСР воювала з його іменем. Майже триста років інформаційної війни, які говорять про сервільність російської культури у просуванні державної пропаганди більше ніж будь-що інше.
Найяскравіший епізод цієї війни:
Байрон написав поему «Мазепа» у 1819 році. Вона мала чималий вплив на сучасників та викликала нову хвилю інтересу і до гетьмана, і до феномену козацтва та України загалом. Оспіваний Вольтером, Байроном, Гюго, Лістом, зображений на десятках великих полотен, зокрема Жеріко, Делакруа, Верне, Буланже. Загалом Мазепі присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптур.
Для Росії це була небезпечна та неприпустима хвиля. Церковна анафема явно не працювала. Україну у Петербурзі вже вважали приборканою, вишукана культура Гетьманщини забута та підмінена другорядною культурою малоросійщини, старшина стала дворянством, і Мазепа був вибуховим нагадуванням про те, що все могло бути інакше.
Пушкін написав «Полтаву» у 1828 році як акт пропаганди, щоб банально збити хвилю популярності «Мазепи» Байрона. Це була літературна анафема. Умовно кажучи, у цій конкретній справі Пушкін у ХІХ столітті був ніким іншим як сучасним Соловйовим на максималках.
Це була грандіозна інформаційна битва російської пропаганди проти однієї людини — Мазепи і великої ідеї, яка стояла за ним — ідеї України.
Всі ресурси російської держави та мистецтва були кинуті на таврування українського гетьмана. З пушкінської «Полтави» проросла і опера Чайковського, і набагато пізніший українофобський вірш Бродського «Щодо незалежності України», і багато чого іншого.
Ненависть геніального Бродського до України — це квінтесенція російської ліберальної думки про нас (за дуже окремими виключенням серед решти російськоі інтелігенції). Імені Мазепи немає в тексті, але Бродський починає свій твір згадкою про Полтаву і завершує обіцянкою, що коли українці в муках помиратимуть, то будуть цитувати «строчки из Александра, а не брехню Тараса».
Виявилося, що бажання смерті українцям — звична справа для таких ґрунтовно різних людей як Бродський і Путін. Та зрештою російська пропаганда від Пушкіна до Бродського програла, а Мазепа — переміг. Програє і Путін.
Президент Володимир Зеленський присвоїв ім'я Івана Мазепи 54-тій окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ, яка зараз нищить російських загарбників. А у жовтні минулого року у Туреччині спустили на воду корвет «Гетьман Іван Мазепа» класу «Ada», який будується для українського флоту.
Не буде другої Полтави. Нинішнє покоління українців здобуде перемогу. Ми здобудемо її із словами Тараса на вустах і під штандартом Івана над головою. Такою буде крапка у справі історичної справедливості.
З Днем народження, Гетьмане!
Майже триста років Російська імперія та СРСР воювала з його іменем. Майже триста років інформаційної війни, які говорять про сервільність російської культури у просуванні державної пропаганди більше ніж будь-що інше.
Найяскравіший епізод цієї війни:
Байрон написав поему «Мазепа» у 1819 році. Вона мала чималий вплив на сучасників та викликала нову хвилю інтересу і до гетьмана, і до феномену козацтва та України загалом. Оспіваний Вольтером, Байроном, Гюго, Лістом, зображений на десятках великих полотен, зокрема Жеріко, Делакруа, Верне, Буланже. Загалом Мазепі присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптур.
Для Росії це була небезпечна та неприпустима хвиля. Церковна анафема явно не працювала. Україну у Петербурзі вже вважали приборканою, вишукана культура Гетьманщини забута та підмінена другорядною культурою малоросійщини, старшина стала дворянством, і Мазепа був вибуховим нагадуванням про те, що все могло бути інакше.
Пушкін написав «Полтаву» у 1828 році як акт пропаганди, щоб банально збити хвилю популярності «Мазепи» Байрона. Це була літературна анафема. Умовно кажучи, у цій конкретній справі Пушкін у ХІХ столітті був ніким іншим як сучасним Соловйовим на максималках.
Це була грандіозна інформаційна битва російської пропаганди проти однієї людини — Мазепи і великої ідеї, яка стояла за ним — ідеї України.
Всі ресурси російської держави та мистецтва були кинуті на таврування українського гетьмана. З пушкінської «Полтави» проросла і опера Чайковського, і набагато пізніший українофобський вірш Бродського «Щодо незалежності України», і багато чого іншого.
Ненависть геніального Бродського до України — це квінтесенція російської ліберальної думки про нас (за дуже окремими виключенням серед решти російськоі інтелігенції). Імені Мазепи немає в тексті, але Бродський починає свій твір згадкою про Полтаву і завершує обіцянкою, що коли українці в муках помиратимуть, то будуть цитувати «строчки из Александра, а не брехню Тараса».
Виявилося, що бажання смерті українцям — звична справа для таких ґрунтовно різних людей як Бродський і Путін. Та зрештою російська пропаганда від Пушкіна до Бродського програла, а Мазепа — переміг. Програє і Путін.
Президент Володимир Зеленський присвоїв ім'я Івана Мазепи 54-тій окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ, яка зараз нищить російських загарбників. А у жовтні минулого року у Туреччині спустили на воду корвет «Гетьман Іван Мазепа» класу «Ada», який будується для українського флоту.
Не буде другої Полтави. Нинішнє покоління українців здобуде перемогу. Ми здобудемо її із словами Тараса на вустах і під штандартом Івана над головою. Такою буде крапка у справі історичної справедливості.
З Днем народження, Гетьмане!
Нет комментариев