Як наші вояки змінюють світ

Ми живемо у такий час, коли, здається, на планеті Земля рухаються тектонічні плити. І Україна вкотре знаходиться на розламі цих плит. Здається, що ми чуємо їх жахливий скрегіт. Українці показують світові такий героїзм, патріотизм, відданність, жертовність у чистому вигляді, які можна знайти тільки стародавніх грецьких трагедіях. Думаю, що події в Україні відкрили найгарніше не тільки в українцях, але й у багатьох людях на планеті.

Ці прояви прекрасного в людях, думаю, торкнулись не тільки звичайних людей, не тільки артистів, інтелектуалів. Торкнулись також і політиків. Про політику в Україні завжди кажуть, що вона брудна. Але високий український дух, як виявилось, має здатність виявляти найкраще і в політиках найвищого рангу.

Українці вже звикли до гарного до них ставлення з боку багатьох лідерів європейських країн, Канади, США. Але коли лідерка італійської партії, яка ніколи жодним чином не співчувала українцям, гаряче підтримує Україну, усвідомлюєш, що той потужний заряд найкращих проявів людських душ поширився з України і до Італії і зачепив і у душі прем’єр міністерки Джорджі Мелоні її людяні струни.
Але не тільки ця політикиня відчула на собі вплив України.

Вже утретє у моєму житті стаю свідком того, як люди, які правлять чи правили світом, вголос, перед цілим світом, визнають свої помилки.

Першим таким сильним світу цього був Іван Павло II, коли він визнав, що католицька церква не повинна була знищувати людей за вироками інквізиції.
Другим був президент Німеччини Франк-Вільгельм Штайнмаєр, який визнав, що політика Німеччини щодо росії як члена європейської спільноти була помилковою.

Останнім, хто недавно визнав свою помилку, і ця помилка дуже дорого обходиться нам, українцям, є Біл Клінтон. Він зараз шкодує, що США свого часу примусили Україну віддати ядерну зброю. Наявність ядерної зброї у України наймовірніше запобігла б рішенню путіна розпочати війну проти України.

Я більше ніж впевнена, що і Штайнмаєр, і Клінтон зробили свої заяви тому, що їм не хочеться почуватись маленькими та підлими поряд з українськими титанами, які творять свої подвиги не колись, не у підмальованому і прикрашеному літописцями минулому. Ні, вони проявляють свій героїзм щоденно, майже буденно, часто на камери, яких так багато на передовій. І поряд з тією чистотою, сміливістю, людяністю українських воїнів світові політики теж хочуть очистити свої душі.

Звичайно, від визнання помилок не оживуть всі ті, кого спалила чи втопила інквізиція, не оживуть ті українці, яких убила війна. Але оці вибачення, оці публічні визнання помилок не те, що дають полегшення, чи приносять задоволення, але все ж є дуже людяними і дають надію, що наступні політики їх не повторять.

Впливові люди, рішення яких впливали чи впливають на життя мільйонів людей, у таких визнаннях показують нам, що їм болить той біль, який було завдано, показує, що вони аналізують свої власні рішення чи рішення інституцій.
Як хтось сказав, демократія не є ідеальна, але нічого кращого людство не придумало. І ось це каяття, думаю, можливе тільки у демократичних державах, у тих державах, де правителі продовжують бути людьми, не небожителями за високими парканами.

Світові політики вже оцінили велич українського народу, велич українських військових. Частина ж українських політиків хоче встигнути наловити побільше рибки у каламутній воєнній воді і про всяк випадок, щоб, не дай боже, ті, хто готові віддати життя за Україну, не захотіли покерувати Україною і відірвати їх від рибки, вже думає про закон, який заборонить військовим обиратись у органи влади.

То виходить, що в Україні має існувати дві категорії людей: ті, що керують( ті, що знаються на рибці) і ті, хто віддають життя. І ці дві категорії, чомусь, не можуть мінятись місцями.

Думаю, що українці дотримуються іншої думки.