Понад 70% потреб військових ЗСУ забезпечують українські волонтери і міжнародні організації

Розкажу вам непопулярну історію про те, як волонтери забезпечують потреби української армії. Плюс в тому, що ми виросли як нація, навчилися самоорганізації та взаємності. Мінус — а навіщо нам тоді держава як інститут безпеки? На прикладі особистої історії, яка, сподіваюся, стане мотивацією працювати на перемогу України для тих, хто ще не волонтерить, а також натхненням для волонтерів, які «вигоріли».

Сторінка Олеся Василець у Facebook та Instagram

«Трупи на вулицях Бучі, обгоріли діти, завалені будинки, важко поранені цивільні...»

У перші дні після звільнення Київщини, зокрема Гостомеля, Дмитрівки, Ірпеня та Бучі й близьких сіл, я зібрала команду з 22 волонтерів, які вивозили своїми автівками українців в безпечні громади. Я координувала їхні маршрути та давала локації людей під завалами, звідки їх рятували мої волонтери. Це був справжній жах, але ми впоралися. Пам’ятаю, що це був суцільний морок. Трупи на вулицях Бучі, обгоріли діти, завалені будинки, важко поранені цивільні під залишками власних домівок, розстріляні чоловіки й зґвалтовані жінки і діти. Мороз по шкірі досі накриває, коли я згадую ті дні.

«Волонтерство допомогло мені приборкати емоції на спрямувати свою лють на користь Україні»

В охопленому полум’ям війни Ірпені я прожила ще 8 днів, аж до виїзду від 2 березня 2022 року спочатку на Захід України – в Ужгород – а потім – на півроку в Європу для того, щоб організувати там склади для збору та зберігання гуманітарної допомоги із подальшим її транспортуванням в Україну.





Домовилася з польською логістичною компанією Ігоря та Максима Якусевичів, що раз на 2 тижні волонтери-водії будуть їхати в Європу за програмою «Шлях» та забирати гуманітарну допомогу й доставляти її на наші склади в Бородянці, Боярці, Білогородці, а потім бусами возити на передову для ЗСУ. І це в мене вийшло. За півроку я відвідала 32 країни світу та відкрила 6 гуманітарних складів в Парижі, Відні, Цюріху, Стокгольмі, Амстердамі та в місті Елк у Польщі. І стабільно раз на 2 тижні ми отримували таку гуманітарну допомогу як продуктові набори, вода, турнікети, ліки, бронежилети, каски, засоби гігієни.

Волонтерство допомогло мені приборкати емоції на спрямувати свою лють на користь Україні. Три місяці тому ми з моїм помічником в Бучанській районній раді Григорієм Петросяном організували в Борщагівському офісі "Європейської Солідарності" плетіння маскувальних сіток для військових та вироблення окопних свічок. Зрештою, понад 40 сіток було сплетено мешканцями Петропавлівської Борщагівки та Білогородки. І понад 3000 окопних свічок поїхало на фронт до наших військових в окопи. Ми виробляли устілки в берці, виготовляли буржуйки і багато іншого… просто не віриться, це як в якомусь воєнному фільмі у сорокові роки. Трагедія… але неймовірний досвід разом з тим.





«Ми забезпечили гуманітарні потреби 4000 військових та 5000 переселенців в Київській області»

Зараз я продовжую возити гуманітарну допомогу з-за кодону, а мій найкращий друг, партнер і колега Віталій Воробйов, волонтер в м. Боярка Фастівського району Київщини — доставляє цю гуманітарну допомогу бусами на передову нашим військовим, просто в окопи. Пишаюся його роботою, це дуже гідно та сміливо, як на мене.

Я двічі переселенка. Перший раз — з Луганська, другий раз — з Ірпеня. Я дуже люблю Україну і не можу залишатися осторонь великого національного горя — війни. Це моя війна. Моя особиста. З тими клятими окупантами, які вкрали моє життя в мирному Луганську, зруйнували і знищили моє майно, вбили моїх друзів і близьких мені людей… Я хочу, щоб вся ця російська наволоч була навіки похована в українських чорноземах, а рф зникла як держава з карти світу.

І для успішної реалізації цього бажання потрібні віддані поплічники, команда. Найважливіше — це люди! Наша крута команда, мої близькі друзі — Віталік Воробйов, Паша Пальчевський, Гріша Петросян та інші круті хлопці, які роблять все задля перемоги України, працюють 24/7. Я пишаюся ними від всього серця і дуже ціную кожного!





Ми забезпечили гуманітарні потреби 4000 військових та 5000 переселенців в Київській області. Коли я думаю про те, що допомогла своїм побратимам і посестрам, своєму народу, я відчуваю безмежну любов і тепло в своєму серці. Те, що робить росія — це геноцид українців. Отже, кожне врятоване нашою волонтерською командою життя — маленька перемога. А натхнення на це мені надає команда. Це мій форпост і приклад для наслідування. Я пишаюся кожним волонтером, хто не боїться возити на передову доставку — під обстрілами, під вогнем, під артою. Нас не здолати з такими героями.

Звісно, є певні побутові особливості волонтерської роботи, але про це не варто говорити, тому що наша мета, перемога України, однозначно виправдовує всі засоби. Це питання нашого виживання як нації.

Сторінка Олеся Василець у Facebook та Instagram.