Політична бравада Сі Цзіньпіна і як Україні від цього виграти

Тим, хто закидає, що «Сі Цзіньпін за путіна», «Пекін за москву», «Китай проти України», потрібно (якщо це не робиться навмисне!) спершу вдягти великі окуляри, перед цим добре протерши скло, і уважно роздивитися інтереси самого Китаю.

Сторінка Олеся Василець у Facebook & Instagram

Україна в цій війні Сі Цзіньпіню не ворог, але й не друг. Як і росія. Україна — ресурс. Як і росія. Питання: хто з нас більший ресурс для нього? Війну в Україні Китай розглядає для себе як можливість, по-перше, показати зростання свого впливу на світові процеси, особливо в Європі, бо ж грати роль «відчайдушного комуняки-чужака» в демократичному світі не так-то й легко. По-друге, Сі прагне утвердження Китаю як центру геополітичного тяжіння на противагу США.

«Світовий миротворець»

Китай давно шукав можливості нав'язати світові свої цінності, а не лише свої товари. І втерти носа американцям. Ці ідеї красномовно пояснює поява у Китаї “Глобальної безпекової ініціативи” 2022 р., і “Глобальної цивілізаційної ініціативи” 2023 р. Словом, Пекін хоче самоствердитися за рахунок подій в Україні й навколо неї. Підкреслюю, що не за рахунок українців і України, як це робить росія, а за рахунок саме геополітичних процесів, які відбуваються навколо України. У цьому питанні Китай хоче взяти на себе роль «світового миротворця», який «владнає» конфлікт між рф і Україною та «врятує» спокій Європи, утихомиривши скаженого монстра — росію.

Це видно і з того, як Сі спілкується з путіним. Він показує світу, що тільки він може говорити зі «звіром», заходити в нього в клітку, домовлятися або робити вигляд домовленостей, і цей звір лише йому покірний. Доказом є те, що на саміті у москві не прозвучало жодної конкретики щодо змісту китайської ініціативи поза загальними фразами позиції від 24 лютого 2023 р.

Експансія по-китайські

По-третє, Сі прагне залякати Тайвань, маючи інтереси в регіоні, який «відбився від рук», проводячи паралелі з війною на Сході України.

Разом з тим, Китай непокоїть союз західного світу за лідерства США, збільшення військових бюджетів та перезапуск військово-промислового комплексу західних країн, а також НАТОізація Індо-Тихоокеанського регіону.

Своєю імперською дурістю росія змусила весь світ згадати мудрість «хочеш миру — готуйся до війни» та підбурила Захід модернізувати свої військові спроможності й серйозно переглянути політики нейтралітету деяких західних країн. А це явно може стати на заваді Пекіну провадити довгоочікувану експансію в Європі, бо тепер Європі вже є чим пригрозити.

Сценарії, вигідні Китаю

Отже, для Китаю, вигідні дві позиції у війні між Україною та рф. Перша — заморозка конфлікту, переведення його в стан фрустрації, як було з АТО протягом 8 років.

Друга — підштовхнули Україну погодитися на перемовини з путіним фактично на умовах «віддати Схід і моря», що розумних українців ні за яку ціну не влаштує. А хто буде схилятися до цього — миттєво стане «ворогом нації» та вигнанцем для своїх же.
За умови, якби Китаю вдалося зіграти на одній з двох позицій, Захід значно уповільнив би, а то й зупинив процес власної мілітаризації, що зараз дуже потрібно Китаю. До того ж росія вийшла б в цій історії в боргах перед Китаєм, як риба в лусці, Україна, наче прийняла б залишитися «на мінімалках» і по суті, зайшла б у патову ситуацію. А Китай тим часом прискорив би свою експансію за рахунок вдалої «миротворчої кампанії» в Європі.

Словом, в найменш вигідній ситуації тут опинилася б Україна. Саме тому для нас цей варіант відпадає одразу.

«Нетривіальний розум» Сі

А от путіну це вигідно. Бо ж він знає, що війну не виграти, Київ «за три дні» не захопити, а затягування повномасштабної війни зведе нанівець російські фінансові та людські ресурси і, зрештою, затягне петлю на шиї самого бункерного діда.

Тут стає зрозумілим, чому Путін дав публічну згоду з ідеями Сі щодо України та дипломатично пасанув в бік Пекіну у спробі сприяти перемовинам як із Заходом, так і з Україною.

Сі ж в цьому питанні вийшов «красунчиком», бо показав «нетривіальний розум», вийшов з тіні та ще й втягнув у свою схему європейських лідерів, які повелися на «пропозицію миру». Зрештою, лідери Іспанії та Франції прибули до Пекіну для обговорення, в першу чергу, «українського питання».

Просто вдумайтеся, яка геніальна схема Сі з красивою прокитайською картинкою! Високоінтелектуальна прогресивна демократична Європа радиться з запеклим комунякою, що щобити з Україною. При чому Україна тут взагалі «гуляє лісом», бо жоден дипломат нашої держави на цих перемовинах не присутній. «Без мене мене одружили» це називається. А свахою виступає Сі.

«Проти кого дружимо?»

Йдемо далі. У Китая, ймовірно, є думка про перспективу співпраці з путіним проти США. Тобто головна мета Сі — нівелювати гегемонію США. Самому це робити не вигідно, незручно та й неможливо. А от руками злого на Байдена путіна чом би і ні?

А ми, Китай, так просто поряд постоїмо і зброєю допоможемо… погодьтеся, непоганий план, аби позбутися ворога чужими руками та ще з мінімальними втратами грошей і репутації? Тож для Сі зараз абсолютно невигідне повалення путінського режиму.
Цікаво, що Україною і «миротворчої політикою» тут вже й не пахне. Просто Китай змагається з США, використовуючи дурника путіна як цапа-відбувайла та ще й Європі хоче ошийок покори вдягти, між іншим…

Ну, мріяти не заборонено нікому, навіть комуністам.

Ватажок зграї

І наостанок. Китай не хоче бути сам. Більше не хоче. Сі хоче обрости апостолами і рабами (Європа і Путін). Тому не росією єдиною…

Що ж робити в цій історії нашій багатостраждальній Україні?

Україна-Китай: місія «Зближення»

Потрібно перетягувати Сі на свою сторону. Хоча, після незбалансованих пасажів українсько-японської декларації про спільне глобальне партнерство щодо Тайваню, Південнокитайського моря та японської Стратегії національної безпеки це буде вкрай нелегко. Сьогодні, 26 квітня, Зеленський нарешті поспілкувався з Сі телефоном. Розмовляли годину. Домовилися про призначення послом в КНР Павла Рібікіна. Україні факт призначення свого посла в Китаї — в плюс. А щодо того, хто такий Рібікін і звідки він взявся поговоримо в наступному дописі.

Повертаючись до тези про політичне пересмикування Китаю, потрібно дати дещо, що зможе запевнити Пекін у тому, що в колаборації з Україною легше досягти бажаного ствердження в цивілізованому світі та більше дивідендів в Європі можна отримати. На це є підстави. Адже замахнувшись на «миротворчу політику», Китай зрозумів, що ситуація набагато складніша. І що подібного спільного знаменника, на якому вдалося проштовхнути саудівсько-іранське урегулювання, в «українсько-російському питанні» немає. На демагогії і запрошеннях до «мирних перемовин» війна не припиниться і не заморозиться. Потрібні конкретні дії з боку Китаю. Але які? Пекін думає.

І подумати тут бажано ще й Україні, тільки в контексті національної вигоди, щоб запропонувати Китаю позицію, яка зможе використати амбіції Пекіну на нашу користь.

Потрібно діяти дипломатично і покроково, дати Китаю вивчити нас глибше і ситуацію в цілому, більше зустрічей, більше комунікації.

«На тому стоїмо…»

Як варіант, затравкою може стати посередництво Китаю у звільненні українських полонених та повернення викрадених українських дітей. Чи, навіть, залучення Китаю до гарантування безпеки на Запорізькій АЕС через усунення російської присутності на атомній станції. Але всі ці затравки мають бути в межах дійсних уявлень Пекіну про успіх «миротворчої політики», бо між «ні» і «так» завжди стоїть «можливо».

До того ж необхідно «окучувати» не лише Китай, а й всі країни, яких він схиляє чи вже схилив до своєї «миротворчості», як то Францію й Іспанію — у першу чергу. З лідерами цих країн — Макроном та Санчесом — необхідно зустрічатися і розмовляти, дотримуючись єдиної стратегії схиляння на нашу сторону всіх консолідованих «третіх сил» на чолі з Китаєм та step by step досягати результату.

На територію Китаю ми, Україна, маємо однозначно заходити. Як? Наші посли, наші вчені, наші дипломати та переговориники, обмін інтелектуальним та культурним капіталом. Китайці мають нас пізнати глибше, вивчити, і в процесі цього вивчення ми повинні займати активну позицію, відігравати навіть дещо «батьківську» повчальну роль.

Зрештою, в цій війні ми можемо перемогти лише обзавівшись потужними союзниками та перетворивши нейтральних і поки що недоброзичливих гравців на наших партнерів.

Сторінка Олеся Василець у Facebook & Instagram