Війна - це не блокбастерний кінофільм. У людей немає і не буде пульту від телеекрану

Зустрілись сьогодні троє знайомих — політтехнолог (власне, я), військовий, який брав участь в обороні Київщини та дрібний бізнесмен, що торгує в інтернеті всяким непотрібом.

Розмовляємо про початок війни і той факт, що ЗСУ було повністю готове до її початку. Власне, це підтвердив і Буданов в останньому інтерв'ю «Рік за кадром», говорячи про значення Гостомеля у процесі оборони Києва.
Бізнесмен починає щось розповідати про свої матеріальні труднощі, кляне росіян, а потім нервово і збуджено репетувати:

— Чого нам не сказали про війну? Чого не повідомили, що стовідсотково війна буде? Що це за влада пройдисвітів та брехунів?

Військовий все це вислуховує, неспішно закурює цигарку, дивиться у небо і філософським тоном говорить:

— А хто, б***, ви такі, щоб вам повідомляти про війну? Їй Богу, хто ви такі?
Я не витримав і зареготав.

Мораль цієї розмови така. Війна — це не блокбастерний кінофільм. У простих людей немає і не буде пульту від телеекрану.

Керують війною спеціально навчені люди, а народ має стати мовчазним працьовитим роботом, як годинник, задля фронту, перемоги, виживання.

А так — у нас стало занадто багато вгодованих цивільних вболівальників, які зі свою непроханою і категоричною думкою лізуть в усі діри. Задля або особистого нікчемного самоствердження, або об'єктивної фрустрації у психологічно важкий час, що потребує періодичного виходу накопиченої агресії.

Тих часів, коли думка кожного має бути почутою і врахованою, під час війни ніяк не може бути.

Звісно, війна потребувала б закритих ротів, однак в українській реальності егоанархізму досягнути це важко. Так і живемо.