Там, де дарують життя тваринам

Моя українська душа давно просить мене бути поближче до землі. Ми з чоловіком вже кілька років проглядаємо сторінки, де продаються сільські будинки з ділянкою, і все ніяк не нашкребемо потрібну суму. Недавно чоловік познайомився з іспанцем, у якого вже багато років є досить велика ділянка. Виявилось, що поряд з його ділянкою продається інша ділянка. Іспанець запропонував нам її подивитись.
Спочатку ми подивились ту ділянку, яка не продається. Вона одразу припала мені до душі. Вона виявилась великою, з кількома зонами. Перше, що привернуло мою увагу, були грядки. Деякі з них були огородженими, високими, що дозволяє не надто низько схилятись при їхній обробці.
Наступне, що привернуло мою увагу, це була, як я думала, велика копиця сіна, яка вже встигла порости мохом. Я ще подумала: скільки років має це сіно? Виявилось, що то не копиця, а приміщення, де господарі зберігають деякі речі. Вони спочатку зробили металічну конструкцію, а потім майстерно вкрили її сіном. Влітку у цій, я б сказала, колибі прохолодно.

Потім ґаздиня познайомила мене зі своїми курями. Когут, як виявилось, називається, Пепе.



Я спитала іспанку:”Як ти пізніше зможеш їсти півня, який має ім’я?” Вона мені відповіла: «Пепе вже пробачений і йому дароване життя до смерті за його красу”
Потім ґаздиня почала мені показувати ще кількох курей, серед них одна чорна, ім’я якої мені не запам’яталося, яким теж дароване життя. Так що в Іспанії, іноді дарують життя не тільки найбравішим бикам під час корриди, а також і курям.




Кури ці не завжди заперті. Господарі придумали якийсь механізм, який ввечері автоматично відкриває хвіртку, і кури до ранку живуть на волі, поки господар вранці не приїде і не зажене в загорожу. Кмітливі іспанці також придумали систему, яка дозволяє птахам автоматично отримувати їжу і воду, так що господарі мають можливість, не турбуючи нікого, їхати у відпустку. У сітці, якою повністю загороджені кури є малюсінька дірочка, у яку дуже мітко і на великій швидкості залітають якісь дрібні пташки, щоби поснідати і пообідати. Я не зрозуміла які саме, так що не переклала пізніше назву пташок на українську. Ґаздиня не закриває ту дірочку, запрошуючи пташок у гості.

Живуть влітку на дачі двоє господарських котів, яких теж привчили добувати їжу з пристрою, щоб її не їли щури.



Наступними для ознайомлення були гуси. Їх, як виявилось, ґазди також не збирались їсти. Я їм повідомила, що в Україні гусей тримають виключно на заріз. Наші ж знайомі тримають їх як окрасу ділянки і також для того, щоб вони “викошували” траву. В Іспанії часто тримають овець або віслюків для того, щоб вони підтримували чистоту ділянки. На півночі Іспанії, якщо за ділянкою не доглядати, то вона швидко заростає густим ожинничам, яке потім дуже важко розчистити. І ще в Іспанії власників можуть покарати, якщо їхня ділянка закинута і заросла хащами. Не завжди, але закон вимагає доглянутості ділянок.

На ділянці було ще багато корисних речей.



Є там криниця, вода в якій знаходиться на глибині 60 метрів. Вода, сказали господарі, дуже смачна. Також є туалет з водою, з вигрібною ямою.

І далі іспанці поділились з нами великим секретом. На багатьох ділянках не можна нічого будувати. Тому власники ділянок примудряються зводити такі, я б сказала, шопри, прикривають їх чимось таким, що добре камуфлюється.



Будують ті шопри десь за високими кущами, щоб представники місцевої влади ні про що не здогадались. Ділянка, яку ми відвідали, обсаджена високими, я думаю, кіпарисами. І на ній треба добре зорієнтуватися, щоб помітити стратегічно закамуфльовані об’єкти.

Розмовляючи з господарям, зрозуміла, що вони отримують велику насолоду від роботи на землі. Так що любов до землі – не тільки український винахід.

І ще одна річ сподобалась мені з того, що я дізналась: іспанець показав неподалік від своєї дачі гарну хату з великим шматком землі біля неї. Він сказав:
-Ось та хата схожа на Ватикан: ділянка біля неї така доглянута, така вилизана. Власники тримають її в ідеальному стані. Але біля тієї хати ніколи немає людей. Там ніхто ніколи нічого не святкує. Для чого людям стільки землі, якщо вони не зустрічаються з друзями, не святкують якихось свят? Адже це найважливіше у житті — зустрічатись з друзями.

Я погоджуюсь з іспанцем і теж вважаю, що в нашому житті найважливішим є ті люди, якими ми себе оточуємо, люди, яких ми беремо у своє життя.

Коли господарі показали мені свою імпровізовану кухню, на якій я побачила похідну газову плиту і балони для газу, я також помітила на стіні кілька сковорідок: великих, більших і дуже великих. То були такі неглибокі сковорідки для паельї. Напевно, ґаздиня знала на яку саме кількість гостей розрахована кожна з тих. Було зрозуміло, що на цій кухні часто готують смачну паелью для друзів.

Мені згадались деякі мої знайомі в Україні, які теж мали свої Ватикани – чудові хати-палаци, в яких самі не жили, а тільки влаштовували екскурсії тим, хто до них приходив.

Провівши з новими знайомими трохи більше години, відчула, як мій світ збагатився від цих людей, які люблять землю, рослини, тварин, і також люблять людей, які приносять світло в їхнє життя.

Вдячна долі за сьогоднішній приємний день.

P.S. Друга ділянка була значно меншою. Після першої, доглянутої з такою любов’ю, друга мені не сподобалась. І ще мені не сподобалось, що на цій ділянці самотньо живе чудова велика біло-жовта собака, напевно схрещення гольдена з мастіфом. Така благородна, що навіть не гавкала із зазсдрості на нашого Бублика, який вільно гуляв з іншого боку загорожі. Собака має чудову велику морду, яка схожа на морду білої ведмедиці. Вона не виглядає голодною, але точно є одинокою.

Ділянка має приблизно 600 метрів квадратних, має також джерело води, якусь теж закамуфльовану споруду і просять за неї 12 тисяч євро.