Зараз почався той етап війни, коли цивільне населення втрачає грунт під собою.

Емоційний клубок розкручується з півоберта і набуває характеру інформаційного тайфуну. На це накладається обідніння суспільства, скорочення споживання та посилення соціальної заздрості.

Мовні баталії, побутова агресія в громадському транспорті, акуляче розлюднення, сміттєвий самосуд тощо — все це барометр колективного стресу.

Не просто суми індивідуальних стресів конкретних людей, а саме осуспільнення тривижності на глобальному рівні і перетворення його у фактор політичного таргету.
Так, це симптоми відновлення маніпулятивного політичного дискурсу, до якого ми звикли у довоєнному рівні.

Накоплена енергія має виходити. І ось політичні інфлюенсери намагається цей керований вихід капіталізувати.

Хочемо ми цього чи ні, але об'єктивно постане роздратованість від підсиленого владою національного самонавіювання про грандіозний та швидкий лендбек, переможний формат кінця війни у вигляді спаленого Кремля та повішаного Путіна, завалення західними грошима для відновлення економіки тощо.

І коли Путін виходить вчора і сьогодні із коментарями про війну, а робить він це вкрай рідко, головна його мета дуже проста — нахабно показати, що начебто нічого не змінилось в картинці війни, що РФ утримує свої позиції, що війна буде тривати стільки, скільки він захоче.

Patriot «лускають», оборона вибудована, ядерна зброя перебазована в Білорусь, проводиться шалена мобілізаційна робота. Якщо РФ захоче, то вдарить по базам поза межами України.

Бравада? Звісно, але кричуща, вражаюча і меганахабна. Але це його фірмовий стиль поведінки. Треба визнати, що Путін давно перейшов у режим робота-політика, який не боїться труднощів, тим паче коли він сам собі їх створює через неадекватне сприйняття самого себе. Він прекрасно розуміє реальний жахливий стан речей в російській армії, свою вразливість та помилки.

Але він сам себе свідомо загнав у рамку «ні кроку назад», коли не може відступити і згорнути. І цим він транслює меседж непоступливості, майстерно підсвічує його і змушує частину світу через об'єктивне розуміння цієї позиції обкатувати перемовний трек., в тому числі за рахунок українських територій. Так з'являються ініціативи КНР, Ватикану, африканських країн, Індонезії тощо.

Зовсім скоро ми задамо питання «як бути далі»? І ця відповідь багатьом цивільним не сподобається.