Щоб трохи не думати про війну або про палацик московита

Я вже недавно писала про те, як іспанські закони захищають землі, які не приназначені для забудови: по закону на таких землях не можна навіть зробити лавочку на бетонних ногах. Все має бути таким, що можна взяти і перенести. Іспанці вдаються до різних хитрощів, щоб на своїх дачах (саме так можна назвати ці ділянки землі на український манер, правда, на українських дачах іноді дехто будує собі мало не палаци) зробити собі зручності таким чином, щоб не платити штрафи і не розбирати вже побудоване.

Наш іспанській друг недавно розповів нам про одного московита, який неподалік від його дачі теж придбав собі ділянку землі, яку не можна забудовувати. Іспанець не знає, чи росіянин має іспанське громадянство, але нахабство, впевненість і «вміння жити» він має точно. Виявилось, що він підписав з якимось офіційним іспанським органом договір про виробництво апаратів, які видобувають воду з повітря.

Проблема нестачі води в Іспанії з кожним роком стає все гострішою. Влада не тільки підписала договір, але ще й надала йому кредит на добування води з повітря. Цей договір, на мій погляд, схожий на той самий, який лисиця Аліса і кот Базіліо підписали з Буратіно, коли пообіцяли Буратіно виростити дерево з золотими монетами замість листочків.
Апарати московит у виробництво не запустив. Можливо, він хотів запустити ті апарати, які використовують для висушування сирих помешкань, змінивши на них наліпку про виробника? Московити вже мають досвід демонстрації китайських товарів як російських.
Знайомий нам сказав, що ніякого покарання за невиконання контракту московит не отримав.

Потім іспанець із здивуванням побачив, що по вузьких вуличках їхнього дачного району почали їздити величезні вантажівки-бетономішалки та інші з будівельними матеріалами. Вони ледь не застрягали між деревами і на поворотах, але все ж проїжджали. Незабаром на дільниці росіянина виріс чималенький палацик.

Іспанці сусіди дивились на те будівництво і жваво обговорювали його у барі за кухлем пива чи за келихом популярного астурійського сидру. Наш знайомий навіть вирішив провідати сусіда-московита, щоб розпитати, якими такими шляхами він зміг достукатись до черствих сердець місцевих чиновників і отримати дозвіл на будівництво.

Але чи то іспанець занадто довго збирався, чи то дощі завадили йому вибратись з хати, але дочекався він до зміни місцевої влади після виборів. І незабаром в барі вже жваво обсуждали те, що московита змусили знести свій палацик і вивести його на смітник. Правда, біля палацику чомусь ще стоїть велика комора, яку закон також не дозволяє будувати.

Іспанські сусіди задоволені тим, що не все московитові дозволили, але все ж чекають, коли ще зміниться влада, щоб і нелегальну комору теж примусили вивести на смітник.
А про гроші на воду з повітря вже ніхто й не питає.
Мене дивує, як впевнено московити почуваються у демократичних країнах і як методично переносять традиції своєї країни на нові землі. І, як не дивно, демократії не завжди втримуються перед спокусою чужих традицій.