Українська еліта народжується на війні
Слухала недавно розповідь Єгора Соболєва у програмі Олени Трибушної “Є питання” про його будні на війні. Розповідав спокійно, без пафосу про військове життя його підрозділу, розповідав як про щось звичайне і нормальне. Мені було приємо його слухати. Мені завжди подобався цей політик. Зараз, коли він воює з ворогом на війні, подобається ще більше. Війна, як лакмусовий папірець, показала нам, хто з політиків і не тільки політиків, є патріотами, є тими надійними плечами, на які у важку хвилину можна спертись, є тими, хто у складній ситуації простягне свою руку, щоб виручити. Зрозуміло, що кожна людина мріє про життя, по можливості, довге, при здоров'ї, забезпечене, цікаве, безпечне, щасливе, одним словом.
В Україні сталась війна. Війна – це момент істини для громадян держави, яка може перемогти, а може програти і підкоритись іншій державі і зникнути як суб’єкт, зберігши тільки свою назву.
Кожен українець може пишатись тим, як відреагували тисячі і тисячі українців на початок війни: ставали у черги у військоматах, захищали свої міста майже голими руками у бою з добре озброєним ворогом. У новинах ми бачили, як українці у Херсоні, у інших містах і селах зустрічали росіян протестами і непокорою. Я з захопленням дивилась, як українські жінки, молоденькі і не дуже, теж масово пішли воювати, хоч українська армія і не була пристосована до цього і згодом була змушена змінити застарілі радянські статути, за якими жінки на війні могли хіба що картоплю чистити на кухні. З неменшим захопленням дізнавалась, що закордонні українці, заробітчани і не тільки заробітчани, полишали своє влаштоване комфортне життя в іспаніях та італіях і теж йшли воювати. Хоч їх і було небагато, але вони були.
Не дивував сплеск рухів волонтерів і великий потік пожертв, який плив як від жителів України так і від заробітчан, які окрім фінансової допомоги ще й зробили війну видимою у країнах Європи і інших частинах світу, завдячуючи мітингам і ходам на вулицях і площах. Це вже була не новина, тому що пожертви і мітинги і за кордоном і всередині України почали робитись вже під час попередніх Майданів і з початку війни у 2014 році. Українці дуже швидко навчились демократичним методам боротьби.
Думаю, що у багатьох українців відбулась і відбувається переоцінка себе, і саме головне, самопереоцінка як нації. Під час життя в радянській колонії влада робила все, щоб українці усвідомлювали себе несміливими боягузами, покірними колгоспниками та робітниками, людьми без історії і культури, нацією без минулого і без героїв.
Ця війна проілюструвала українцям, як росіяни їх вбивали в Батурині, як їх морили голодом, як знищували їхню історію та мистецтво. Українці відчули на собі ті самі методи знищення їх як нації, якими московити знищували їх і за Петра Першого, і за Катерини Другої, і за александрів та миколаїв, і за Леніна та Сталіна. Віки змінюються, а способи знищення українців ні.
Єгор Соболєв у зазначеній програмі висловив думку про те, що зараз на війні відбувається народження української еліти. Адже еліти цивілізованих країн народжувались саме серед воїнів, які показували на полі битви свої найкращі якості. Ці еліти збагачувались у завойваних країнах, у власних країнах переможцям давали великі території землі. Еліти мали змогу давати своїм нащадкам гарну освіту, яка робила кожне наступне покоління більш гуманним і менш кровожерним. І ці еліти затвердили у суспільстві поняття честі, благородства, порядності, пристойності, гуманізму. Для затвердження цих цінностей знадобились віки. Кінець кінцем цінності стали надбанням суспільства.
Якщо перенести ці процеси на українську землю, то вони вже не можуть повторитись, зараз неможливо повторити ті століття, через які пройшли цивілізовані країни. Зараз землі вже ніхто не роздає, тим більше, що в Україні вони вже давно розподілені. І володіє землями в Україні не еліта, яка за неї пролила кров. Володіють ті, хто знаходився ближче до начальства або був начальством, ближче до годівниці, ті, хто кілька десятків років тому не гребували власними руками або через найманців перерізати конкурентові горлянку, підкласти під його машину вибухівку чи просто розстріляти.
Українська «еліта» теперішня хоч і навчає своїх дітей у гарних освітніх закладах, але, біда в тому, що за кордоном. Діти нашої «еліти» не те що не будуть поширювати в українському суспільстві ідеї гуманізму і демократії, вони навіть говорити з українцями не можуть (як син Кличка), так як вони вже ледь говорять російською, а української вони і не знали ніколи. Для них Україна вже не є їхнім домом, їхнім домом є Великобританія, Монако, Швейцарія. А українці для них якісь темні немиті люди, які дозволяють їхнім батькам себе ошуковувати протягом усього життя.
Україна не може віддячити військовій еліті майном, тому що майно вже давно розкрадене, розподілене і знаходиться у ціпких руках кількох багатіїв.
Але Україна може, нарешті, обрати до влади тих людей, для яких слова «честь», «обов’язок», «порядність», «зрада», «патріотизм», «Україна», «людяність», «закон», «дружба», «вірність» мають значення, і вони живуть згідно значенню цих слів.
Зараз українці мають унікальну можливість перевірити тих людей, які виявлять бажання стати нашою елітою, але не тією, кабінетною, яка йде до влади, щоб забезпечити і правнукам заможне життя, і яку ми вже добре знаємо.
Нас не повинні ще раз обманути, цього разу фотографіями у військовому строї з автоматом у руках. На яких фронтах воює Добкін, який вже прозвітував перед своїми виборцями військовою формою? Добкін любить позувати у формі, навіть у формі НКВС. Але де він воює у тій формі? Десь у гарному будиночку на березі озера у Закарпатті?
Я не дуже люблю керівництво «Свободи». Але багато свободівців зараз воюють і віддають своє життя за Україну. І пішли вони на війну добровольцями. І про Азов ми вже багато знаємо.
І від нас буде залежати, чи потрапить наша справжня еліта, не та, що вже навчилась носити одяг, взуття, сумочки найдорожчих фірм, яка має по кілька маєтків в Україні та за кордоном, яка їздить на найпрестижніших марках машин, часто вбиваючи на смерть своїх співгромадян, до Ради, до місцевих органів управління, на посади суддів та прокурорів, на посаду президента.
Нинішня еліта тільки зовні схожа на еліту, а по своїй сутності це бездушні паразити на тілі українського народу, єдиним і найбільшим бажанням якої є зберегти свою можливість смоктати багатства українського народу і одурманювати його телевізором так, щоб народ не відірвав їх від своєї шкіри. Ця так звана еліта буде нашіптувати нам про те, що ті, хто зараз на війні, не мають досвіду керування державою, що вони знапастять Україну, що треба знову обирати досвідчених.
Ми ж повинні знати, що ті, хто ризикував своїм життям заради нас, заради України, хоч і не мають управлінського досвіду, знайдуть спосіб навчитись бути державниками, навіть якщо під час навчання і доведеться виправляти допущені помилки. Воювати наші герої теж навчились, хоча багато хто з них втратив життя. Якщо навчились воювати, то навчаться і керувати.
Ми тільки повинні допомогти їм стати владою.
В Україні сталась війна. Війна – це момент істини для громадян держави, яка може перемогти, а може програти і підкоритись іншій державі і зникнути як суб’єкт, зберігши тільки свою назву.
Кожен українець може пишатись тим, як відреагували тисячі і тисячі українців на початок війни: ставали у черги у військоматах, захищали свої міста майже голими руками у бою з добре озброєним ворогом. У новинах ми бачили, як українці у Херсоні, у інших містах і селах зустрічали росіян протестами і непокорою. Я з захопленням дивилась, як українські жінки, молоденькі і не дуже, теж масово пішли воювати, хоч українська армія і не була пристосована до цього і згодом була змушена змінити застарілі радянські статути, за якими жінки на війні могли хіба що картоплю чистити на кухні. З неменшим захопленням дізнавалась, що закордонні українці, заробітчани і не тільки заробітчани, полишали своє влаштоване комфортне життя в іспаніях та італіях і теж йшли воювати. Хоч їх і було небагато, але вони були.
Не дивував сплеск рухів волонтерів і великий потік пожертв, який плив як від жителів України так і від заробітчан, які окрім фінансової допомоги ще й зробили війну видимою у країнах Європи і інших частинах світу, завдячуючи мітингам і ходам на вулицях і площах. Це вже була не новина, тому що пожертви і мітинги і за кордоном і всередині України почали робитись вже під час попередніх Майданів і з початку війни у 2014 році. Українці дуже швидко навчились демократичним методам боротьби.
Думаю, що у багатьох українців відбулась і відбувається переоцінка себе, і саме головне, самопереоцінка як нації. Під час життя в радянській колонії влада робила все, щоб українці усвідомлювали себе несміливими боягузами, покірними колгоспниками та робітниками, людьми без історії і культури, нацією без минулого і без героїв.
Ця війна проілюструвала українцям, як росіяни їх вбивали в Батурині, як їх морили голодом, як знищували їхню історію та мистецтво. Українці відчули на собі ті самі методи знищення їх як нації, якими московити знищували їх і за Петра Першого, і за Катерини Другої, і за александрів та миколаїв, і за Леніна та Сталіна. Віки змінюються, а способи знищення українців ні.
Єгор Соболєв у зазначеній програмі висловив думку про те, що зараз на війні відбувається народження української еліти. Адже еліти цивілізованих країн народжувались саме серед воїнів, які показували на полі битви свої найкращі якості. Ці еліти збагачувались у завойваних країнах, у власних країнах переможцям давали великі території землі. Еліти мали змогу давати своїм нащадкам гарну освіту, яка робила кожне наступне покоління більш гуманним і менш кровожерним. І ці еліти затвердили у суспільстві поняття честі, благородства, порядності, пристойності, гуманізму. Для затвердження цих цінностей знадобились віки. Кінець кінцем цінності стали надбанням суспільства.
Якщо перенести ці процеси на українську землю, то вони вже не можуть повторитись, зараз неможливо повторити ті століття, через які пройшли цивілізовані країни. Зараз землі вже ніхто не роздає, тим більше, що в Україні вони вже давно розподілені. І володіє землями в Україні не еліта, яка за неї пролила кров. Володіють ті, хто знаходився ближче до начальства або був начальством, ближче до годівниці, ті, хто кілька десятків років тому не гребували власними руками або через найманців перерізати конкурентові горлянку, підкласти під його машину вибухівку чи просто розстріляти.
Українська «еліта» теперішня хоч і навчає своїх дітей у гарних освітніх закладах, але, біда в тому, що за кордоном. Діти нашої «еліти» не те що не будуть поширювати в українському суспільстві ідеї гуманізму і демократії, вони навіть говорити з українцями не можуть (як син Кличка), так як вони вже ледь говорять російською, а української вони і не знали ніколи. Для них Україна вже не є їхнім домом, їхнім домом є Великобританія, Монако, Швейцарія. А українці для них якісь темні немиті люди, які дозволяють їхнім батькам себе ошуковувати протягом усього життя.
Україна не може віддячити військовій еліті майном, тому що майно вже давно розкрадене, розподілене і знаходиться у ціпких руках кількох багатіїв.
Але Україна може, нарешті, обрати до влади тих людей, для яких слова «честь», «обов’язок», «порядність», «зрада», «патріотизм», «Україна», «людяність», «закон», «дружба», «вірність» мають значення, і вони живуть згідно значенню цих слів.
Зараз українці мають унікальну можливість перевірити тих людей, які виявлять бажання стати нашою елітою, але не тією, кабінетною, яка йде до влади, щоб забезпечити і правнукам заможне життя, і яку ми вже добре знаємо.
Нас не повинні ще раз обманути, цього разу фотографіями у військовому строї з автоматом у руках. На яких фронтах воює Добкін, який вже прозвітував перед своїми виборцями військовою формою? Добкін любить позувати у формі, навіть у формі НКВС. Але де він воює у тій формі? Десь у гарному будиночку на березі озера у Закарпатті?
Я не дуже люблю керівництво «Свободи». Але багато свободівців зараз воюють і віддають своє життя за Україну. І пішли вони на війну добровольцями. І про Азов ми вже багато знаємо.
І від нас буде залежати, чи потрапить наша справжня еліта, не та, що вже навчилась носити одяг, взуття, сумочки найдорожчих фірм, яка має по кілька маєтків в Україні та за кордоном, яка їздить на найпрестижніших марках машин, часто вбиваючи на смерть своїх співгромадян, до Ради, до місцевих органів управління, на посади суддів та прокурорів, на посаду президента.
Нинішня еліта тільки зовні схожа на еліту, а по своїй сутності це бездушні паразити на тілі українського народу, єдиним і найбільшим бажанням якої є зберегти свою можливість смоктати багатства українського народу і одурманювати його телевізором так, щоб народ не відірвав їх від своєї шкіри. Ця так звана еліта буде нашіптувати нам про те, що ті, хто зараз на війні, не мають досвіду керування державою, що вони знапастять Україну, що треба знову обирати досвідчених.
Ми ж повинні знати, що ті, хто ризикував своїм життям заради нас, заради України, хоч і не мають управлінського досвіду, знайдуть спосіб навчитись бути державниками, навіть якщо під час навчання і доведеться виправляти допущені помилки. Воювати наші герої теж навчились, хоча багато хто з них втратив життя. Якщо навчились воювати, то навчаться і керувати.
Ми тільки повинні допомогти їм стати владою.
1 комментарий