Я з України – це...

Я з України – це означає прокинутися однієї ночі від вибухів. Швидко зібрати речі. Обійняти своїх близьких, які залишаються. І поїхати у невідомість. Не розуміти мову, бути німою та глухою серед балакучих, привітних, чужих людей. Зберігати здоровий глузд своїх дітей.

І почуватися винною за це.

Читати новини з України щохвилини. Потім щогодини. Потім щодня. Тому що знайшла роботу і немає часу.

І почуватися винною за це.



Я з України – це означає прокинутися однієї ночі від вибухів. Швидко зібрати речі. Обійняти своїх близьких. І поїхати у військомат. Стояти у черзі. Отримати список необхідного. Зібрати пару речей зі списку, бо немає на решту грошей та часу. Бути німим і глухим до родичів, які благають тебе залишитися. І почуватися винним за це.

Писати що години, потім щодня, потім щотижня. Тому що немає часу між навчаннями. Між боями. Між палаючими будинками. Проміж гілок та дерев. Між завалами.

І почуватися винним за це.
Я з України – це означає прокинутися однієї ночі від вибухів. Від гуркотінь металевих гусінь і російської мови незнайомців. Від пострілів у сусідньому дворі, а потім у твоєму. Від скавчання собаки і жіночих криків. Подивитися на складені речі два тижні тому і побачити на порозі будинку чужинця. Обійняти своїх близьких і дивитися в дуло автомата. Розуміти мову, але бути німим і глухим поряд з тими. Дивитися в очі смерті своїх рідних.

І почуватися винним за це.

Я з України – це означає прокинутися однієї ночі від невідомо чого і зазирнути в інтернет. Від неможливості обійняти своїх близьких. Бо ти давно закордоном. І почуватися винним за це.

Писати щодня, потім щотижня. Бо робота, а за містом немає інтернету, бо важкий переліт по справах. І потрібно розпакувати свої речі.

Бути німим і глухим, коли питають привітливі колеги «як твої там?»

І почуватися винним за це.

Я з України – це прокинутися однієї ночі від вибухів. Обійняти своїх близьких. Бути німим і глухим на благання дружини. Але поїхати, як зазвичай у військову частину. І почуватися винним за це. Потім далі, потім на самісінький нуль нашої країни.

Не писати, бо неможна і ніколи. Бо спиш кожну вільну хвилину. Прямо на землі, на бетоні, на траві. І почуватися винним за це.

Отримати поранення або контузію. Стати непридатним до служби.

І почуватися винним за це.



Ходити містом і ненавидіти чоловіків без ознак війни. І почуватися винним за це.

Стояти в метро, стояти в черзі, платити за проїзд. Обурюватися на це і одночасно почуватися винним. Ненавидіти лавандовий раф, але пити його, бо цивільні друзі образяться. Бо ти і так став дратівливий та дивний. І кожного разу, коли вони про це дорікають, почуватися винним за це.

Бути німим і глухим, коли питають «ну, як там на передовій?» Ненавидіти їх за ці питання.

І почуватися винним за це.

Я з України – це означає прокинутися однієї ночі від вибухів. Обійняти своїх близьких. Подивитися на складені зазделегідь речі. І бути готовим поїхати. Бо кордон поряд.

Читати новини щогодини, потім щодня. Бо вже березень, а розсаду треба садити.

Читати про вбивства і звірства, про руйнування і трагедії та чекати це все у себе. Ростити городину, ходити готувати для біженців в центрах прийому. Бо у вашу область всі їдуть. Бо у вас безпечно.

І почуватися винним за це.

Я з України – це означає прокинутися однієї ночі від вибухів. Обійняти своїх близьких. Вмовляти свого чоловіка, або сина, або тата нікуди не їхати. Радіти, коли його звільнили за непридатність після тривалої служби.

Усвідомити, що останній раз ти його бачила 24 лютого, а цей хто повернувся не він.

Лякатися його поведінки, ображатися на його різкість. І почуватися винною за це.

Бути німою і глухою до незвичних його слів.

Сумувати за минулим, коли він був справжній.

І почуватися винною за це.



Я з України – це означає прокинутися однієї ночі від вибухів. Обійняти своїх близьких. Дивитися, як чоловіки ідуть у військкомат, а інші їдуть закордон. Обрати завмерти. І почуватися винним за це. Бачити їх усюди — у новинах, в метро, в черзі, в маршрутці, на вулиці. Вони у формі, а ти — ні. І почуваєшся винним за це.

Донатиш, або волонтериш, або просто ледь зводиш кінці з кінцями. Тягнеш хвору дружину, або матір, або дитину і почуваєшся винним за це.

Стаєш німим і глухим, коли хтось розповідає про чергову смерть на фронті.

І почуваєшся винним за це.

Я з України – це означає прокинутися однієї ночі від вибухів. Обійняти своїх близьких. Дивитися на складені речі декілька днів чи декілька тижнів. Слухати, що ти несвідома, якщо залишаєшся, від тих хто поїхав. І почуватися винною за це.

Вирішити поїхати закордон. Намагатися влаштуватися там. Слухати, що ти зрадниця, спасла свою дупу, від тих хто залишився. І знову почуватися винною за це.

Повернутися додому. Слухати, що всі в Україні, хто вирішив жити під обстрілами — невиліковно хворі, наражають дітей на небезпеку.

Бути німою і глухою до того, що говорять. До лайок в твій бік. До того, що неначасі.

І не почуватися винною за те. Чути, що радіти життю неможна, бо гинуть люди, але бути німою і глухою до того.
І не почуватися винною за це.

Жити життя так, як воно живеться саме тобою.

І не почуватися винною за це.

Я з України – це прокинутися однієї ночі від вибухів. Обійняти своїх близьких. Тих, хто не захотів поїхати. Тих хто поїхав, хто повернувся. Хто залишився назавжди закордоном. Хто залишився назавжди в Україні.

Хто пішов у військомат. І тих хто пішов. Військових, цивільних, героїв та звичайних.

Тих, хто не чув жодного вибуху, і тих хто ледь вирвався з пекла.

Та тих, хто не вирвався.

Я з України – це прокинутися однієї ночі від вибухів і намагатися не почуватися винною за те, що живеш далі решту свого життя.