Дві свічки від сусідів
Коли у родині є діти шкільного віку, думаю, що у такому випадку краще жити у місті: там є більший вибір шкіл, є академії анлійської чи ще якоїсь мови, є гуртки та спортивні секції. Як тільки діти опіряться і закінчать навчання, батьківський обов’язок можна вважати виконаним і батьки можуть почати жити так, як хочеться саме їм. Батьки вже можуть навіть переїхати жити до села, якщо їхня душа цього бажає.
Моя душа вже давно бажала. Порпання на городі, можливість походити босими ногами по росяній траві, спостерігати за тим, як із землі продзьобуються посіяні тобою бурячки та кропики — це все невеликі радощі, які так потрібні у повсякденні і за якими я давно нудьгувала. Мої знайомі іспанці вже давно знали, що ми з чоловіком хочемо переїхати до села. Наші сини хоч і не горіли подібним бажанням, але також і не були категорично проти.
Одного разу сусідка прислала мені оголошення про продаж однієї хати. Того ж дня ми домовились її подивитсь. За півтори приблизно години розмови з власниками я вирішила, що цю хату треба купити. Рішення прийняла так швидко, тому що вже років три ми дивились різні хати. Я вже більш-менш орієнтувалась у цінах і також зрозуміла, що ідеальної хати ніколи не знайдеш. Якщо велика частина твоїх побажань виконується, решта доведеться доробити своїми руками.
Мій чоловік, за своєю азійською звичкою, почав торгуватись. Господарі, як не дивно, швидко погодились на значну знижку ціни.
Село, в якому ми купили хату, невеличке. Села в Іспанії, як і в Україні, якщо знаходяться далеко від міст, вимирають. Наше ж село не вимирає, тому що поряд є велике місто. Хата, яку ми купили, побудована з каменю. Побудована вона в кінці 19 століття. Кам'яні хати хороші тим, що вони влітку зберігають прохолоду. Ці хати є популярними, і їх охоче купують. Разом з хатою ми купили hórreo, дерев’яну хатинку на високих кам'яних ногах, у якій астурійці зберігали і зберігають врожай. Цій дерев’яній коморі понад 500 років. Частина дошок в ній вже замінена, тому що давнє дерево їсть шашель. Так як все менше людей займається с/г, hórreo почали переробляти на житло. За законом до hórreo треба ставитись дуже обережно, так як всі вони знаходяться під захистом закону.
Держава навіть дає допомогу на їхній ремонт. Коли я прибирала у hórreo, я дивувалась, як виглядає деревина. На підлозі вона схожа на кам'яні брили, у яких час проборознив глибокі зморшки. А на вулиці товстелезні дошки у тіні стали майже чорними, а на сонці мають різні відтінки рудого кольору. Час залишив свої сліди на товстих дошках. Чи знали майстри, коли вона зводили ці hórreo, що вони будують на віки, на довгі віки?
У зв'язку з тим, що лІта стають все більш гарячими, жителі Мадриду, жителі південних іспанських міст почали їздити на відпочинок на північ Іспанії, щоб трохи перепочити від спеки, тому сільський туризм стає все більш популярним. Також жителі спекотних міст останніми роками почали купувати сільські хати на півночі як друге житло для довгих вихідних і відпусток.
Наша хата вимагає ремонту, хоча в ній одразу можна жити. Старі господарі залишили в хаті все так, як було, коли вони жили: меблі, електроприлади, посуд, постільну білизну. Все вживане, але ще може послужити певний час, поки нові господарі розживуться на нове.
Коли ми почали наводити порядки, до нас підійшли познайомитись наші сусіди: він — поліцейський, вона — вчителька. Вони сказали, що дуже раді, що у них, нарешті, є сусіди і що хата не буде порожньою. Потім вони привели познайомитись з нами свого вісімнадцятирічного сина. Ще маємо познайомитись з їхньою дочкою, яка поїхала на навчання. Сусіди вже запросили нас на обід з традиційною фабадою (астурійська страва з квасолі з вуджениною), коли дочка приїде на канікули. Ці ж сусіди дали нам потрібну інформацію про збирання сміття, про підключення інтернету, принесли нам дві драбини, щоб ми могли подивитись, де саме протікає наш дах.
Через кілька днів до нас підійшли інші сусідки з нашої короткої вулиці, які не захотіли признаватись, що вони прийшли тільки для того, щоб з нами познайомитись, вони сказали, що йдуть прогулятись до лісу, хоча потім одразу повернулись назад, тому що, мовляв, для лісу треба було взути інше взуття. Сусідки не принесли, як в американських фільмах, пирога, а принесли свою доброзичливість і симпатію. Ми, за іспанською традицією, поцілувались у дві щічки. Іспанки спитали, як нас звати, сказали свої імена, які я тут же забула. Вони щиро сказали, що у разі потреби, вони допоможуть усим, чим зможуть.
Знайомство з жителями села справило на мене приємне враження. Я знову впевнилась, які милі та приємні у своїй більшості іспанці.
Вчора пізно ввечері у селі несподівано відключилось світло. Ми з чоловіком якраз вечеряли. Раптом чуємо, що з вулиці хтось гукає. Виходимо, а то сусід-поліцейський приніс нам дві свічки: сусіди подумали, що ми сидимо у темноті і потурбувались, щоб у нас було у хаті світло. Даючи нам свічки, сусід ще спитав, чи маємо ми запальничку, щоб запалити свічки.
Коли ми остаточно переїдемо до нового житла, впевнена, що ми не пошкодуємо, що переїхали до села.
Моя душа вже давно бажала. Порпання на городі, можливість походити босими ногами по росяній траві, спостерігати за тим, як із землі продзьобуються посіяні тобою бурячки та кропики — це все невеликі радощі, які так потрібні у повсякденні і за якими я давно нудьгувала. Мої знайомі іспанці вже давно знали, що ми з чоловіком хочемо переїхати до села. Наші сини хоч і не горіли подібним бажанням, але також і не були категорично проти.
Одного разу сусідка прислала мені оголошення про продаж однієї хати. Того ж дня ми домовились її подивитсь. За півтори приблизно години розмови з власниками я вирішила, що цю хату треба купити. Рішення прийняла так швидко, тому що вже років три ми дивились різні хати. Я вже більш-менш орієнтувалась у цінах і також зрозуміла, що ідеальної хати ніколи не знайдеш. Якщо велика частина твоїх побажань виконується, решта доведеться доробити своїми руками.
Мій чоловік, за своєю азійською звичкою, почав торгуватись. Господарі, як не дивно, швидко погодились на значну знижку ціни.
Село, в якому ми купили хату, невеличке. Села в Іспанії, як і в Україні, якщо знаходяться далеко від міст, вимирають. Наше ж село не вимирає, тому що поряд є велике місто. Хата, яку ми купили, побудована з каменю. Побудована вона в кінці 19 століття. Кам'яні хати хороші тим, що вони влітку зберігають прохолоду. Ці хати є популярними, і їх охоче купують. Разом з хатою ми купили hórreo, дерев’яну хатинку на високих кам'яних ногах, у якій астурійці зберігали і зберігають врожай. Цій дерев’яній коморі понад 500 років. Частина дошок в ній вже замінена, тому що давнє дерево їсть шашель. Так як все менше людей займається с/г, hórreo почали переробляти на житло. За законом до hórreo треба ставитись дуже обережно, так як всі вони знаходяться під захистом закону.
Держава навіть дає допомогу на їхній ремонт. Коли я прибирала у hórreo, я дивувалась, як виглядає деревина. На підлозі вона схожа на кам'яні брили, у яких час проборознив глибокі зморшки. А на вулиці товстелезні дошки у тіні стали майже чорними, а на сонці мають різні відтінки рудого кольору. Час залишив свої сліди на товстих дошках. Чи знали майстри, коли вона зводили ці hórreo, що вони будують на віки, на довгі віки?
У зв'язку з тим, що лІта стають все більш гарячими, жителі Мадриду, жителі південних іспанських міст почали їздити на відпочинок на північ Іспанії, щоб трохи перепочити від спеки, тому сільський туризм стає все більш популярним. Також жителі спекотних міст останніми роками почали купувати сільські хати на півночі як друге житло для довгих вихідних і відпусток.
Наша хата вимагає ремонту, хоча в ній одразу можна жити. Старі господарі залишили в хаті все так, як було, коли вони жили: меблі, електроприлади, посуд, постільну білизну. Все вживане, але ще може послужити певний час, поки нові господарі розживуться на нове.
Коли ми почали наводити порядки, до нас підійшли познайомитись наші сусіди: він — поліцейський, вона — вчителька. Вони сказали, що дуже раді, що у них, нарешті, є сусіди і що хата не буде порожньою. Потім вони привели познайомитись з нами свого вісімнадцятирічного сина. Ще маємо познайомитись з їхньою дочкою, яка поїхала на навчання. Сусіди вже запросили нас на обід з традиційною фабадою (астурійська страва з квасолі з вуджениною), коли дочка приїде на канікули. Ці ж сусіди дали нам потрібну інформацію про збирання сміття, про підключення інтернету, принесли нам дві драбини, щоб ми могли подивитись, де саме протікає наш дах.
Через кілька днів до нас підійшли інші сусідки з нашої короткої вулиці, які не захотіли признаватись, що вони прийшли тільки для того, щоб з нами познайомитись, вони сказали, що йдуть прогулятись до лісу, хоча потім одразу повернулись назад, тому що, мовляв, для лісу треба було взути інше взуття. Сусідки не принесли, як в американських фільмах, пирога, а принесли свою доброзичливість і симпатію. Ми, за іспанською традицією, поцілувались у дві щічки. Іспанки спитали, як нас звати, сказали свої імена, які я тут же забула. Вони щиро сказали, що у разі потреби, вони допоможуть усим, чим зможуть.
Знайомство з жителями села справило на мене приємне враження. Я знову впевнилась, які милі та приємні у своїй більшості іспанці.
Вчора пізно ввечері у селі несподівано відключилось світло. Ми з чоловіком якраз вечеряли. Раптом чуємо, що з вулиці хтось гукає. Виходимо, а то сусід-поліцейський приніс нам дві свічки: сусіди подумали, що ми сидимо у темноті і потурбувались, щоб у нас було у хаті світло. Даючи нам свічки, сусід ще спитав, чи маємо ми запальничку, щоб запалити свічки.
Коли ми остаточно переїдемо до нового житла, впевнена, що ми не пошкодуємо, що переїхали до села.
Нет комментариев