Чутки про смерть Путіна
Десятиліття спостереження за особливостями поведінки Путіна як політика моли б давно вже переконати, що ми маємо справу із неординарною автократичною особою, яка для утримання чи збільшення влади завжди використовувала складні апаратні схеми, спеціально влаштовані провокативні історії чи інформаційні операції впливу.
Це пов’язно з його професійним бекграундом та патологічними особливостями психіки, що формувалась в токсичних умовах радянських спецслужб з їх потягом до багатоходових розрахунків, всеосяжної недовіри та вседозволеності.
Тому й зараз через об’єктивні обставини віку, можливо стану здоров’я та політичного страху воєнної катастрофи напередодні старту президентської кампанії 2024 року Путін не здатен діяти в інакший спосіб ніж звичні для нього практики соціально-рефлексивного управління.
Коли виникають чутки про смерть «вождя» (а вони в авторитарній політичній культурі є найбільш популярним способом управління масовою свідомістю), що мають ще й традиційну відсилку до аналогій в російській історії (смерть Сталіна, Брєжнєва і його наступників, хвороби Єльцина тощо), то, як правило, у них декілька цілей.
У випадку із запуском чуток про смерть Путіна, до речі, інспірованих джерелами, що зовсім не заслуговують на довіру, а більше вказують на бажання створити штучний ажіотаж на популярній темі (тг-канал «Генерал СВР», колишній розвідник Жирнов та ексцентричний професор Соловей), інформаційні підрозділи спецслужб Кремля досягають декількох цілей.
Перша ціль – явити після свідомого розгону чуток «воскреслого» та здорового Путіна для категоричного закріплення в масовій свідомості росіян переконання, що Путін «у формі» і буде правити вічно, йому немає альтернативи і сподівання на його смерть марні. Досить проста технологія напередодні президентських виборів, яка дозволяє спекулювати на страхові росіян щодо майбутнього РФ без Путіна.
Друга ціль Путіна — протестувати еліту на предмет її лояльності та дій. Розбита по чиновницьким та олігархічним групам еліта давно думає про наступника, оскільки від конфігурації влади після Путіна залежить її статус, ресурси та вплив. Зрозуміло, що російська еліта живе в режимі «Путін пишу, а в умі наступник». Це прораховує і сам російський диктатор, який не хотів би пасти жертвою змови чи двірцевого перевороту. Варто лише згадати його переляканий вираз обличчя під час червневого виступу Пригожина.
Третя ціль – перебити чутки про двійників Путіна, які нещодавно почали активно проганятися альтернативними джерелами інформації в самій Росії.
Запит у гуглі «Путін помер» очолив тренди пошуку. Але примітними є надія, яку дарує смерть російського диктатора. В Україні – із цим пов'язують закінчення війни. У Росії – відчуття незвичайності та страху перед майбутнім. І ось коли виявиться, що він живий – українцям доведеться покірно миритись з ідеєю непереможності Путіна. Якщо він живий, значить його справа — кривава війна — може досить довго продовжуватись.
І ще одне. Весь цей шум побічно вселяє росіянам одну порочну ідею – Путіна можна буде позбутися тільки через його смерть. Ніякі вибори не здатні його змістити, а значить сподівання на вибори як на шанс — безпідставні та наївні. І який у них сенс, якщо позбутися Путіна можна бути лише шляхом покірного очікування його смерті.
Перенасичуючи інфопростір різними вражаючими меседжами, здатними заполонити магічну свідомість звичайних громадян, можна змішати тему двійників із більш емоційно-насиченою інформацією і змусити громадян сформувати думку про токсичність та штучність всієї інформації, що кружляє навколо них.
Тому обговорення наступників Путіна в контексті цієї чергової путінської інформаційно-психологічної витівки не має свого публічного сенсу. Але, протокол дій на випадок смерті диктатора, погоджений із самим Путіним, безумовно, існує.
Щоправда, навряд чи там є прізвище конкретного наступника. Серед безлічі прізвищ – Собянін, Мішустін, Кірієнко, Дюмін, Патрушев, які називаються різними джерелами, потенціал кожного залежить від того, хто отримає висвяту від «чекістів», силових структур та на кого буде працювати пропагандистська медіамашина, а це передбачає таємний консенсус всередині правлячої еліти.
Це пов’язно з його професійним бекграундом та патологічними особливостями психіки, що формувалась в токсичних умовах радянських спецслужб з їх потягом до багатоходових розрахунків, всеосяжної недовіри та вседозволеності.
Тому й зараз через об’єктивні обставини віку, можливо стану здоров’я та політичного страху воєнної катастрофи напередодні старту президентської кампанії 2024 року Путін не здатен діяти в інакший спосіб ніж звичні для нього практики соціально-рефлексивного управління.
Коли виникають чутки про смерть «вождя» (а вони в авторитарній політичній культурі є найбільш популярним способом управління масовою свідомістю), що мають ще й традиційну відсилку до аналогій в російській історії (смерть Сталіна, Брєжнєва і його наступників, хвороби Єльцина тощо), то, як правило, у них декілька цілей.
У випадку із запуском чуток про смерть Путіна, до речі, інспірованих джерелами, що зовсім не заслуговують на довіру, а більше вказують на бажання створити штучний ажіотаж на популярній темі (тг-канал «Генерал СВР», колишній розвідник Жирнов та ексцентричний професор Соловей), інформаційні підрозділи спецслужб Кремля досягають декількох цілей.
Перша ціль – явити після свідомого розгону чуток «воскреслого» та здорового Путіна для категоричного закріплення в масовій свідомості росіян переконання, що Путін «у формі» і буде правити вічно, йому немає альтернативи і сподівання на його смерть марні. Досить проста технологія напередодні президентських виборів, яка дозволяє спекулювати на страхові росіян щодо майбутнього РФ без Путіна.
Друга ціль Путіна — протестувати еліту на предмет її лояльності та дій. Розбита по чиновницьким та олігархічним групам еліта давно думає про наступника, оскільки від конфігурації влади після Путіна залежить її статус, ресурси та вплив. Зрозуміло, що російська еліта живе в режимі «Путін пишу, а в умі наступник». Це прораховує і сам російський диктатор, який не хотів би пасти жертвою змови чи двірцевого перевороту. Варто лише згадати його переляканий вираз обличчя під час червневого виступу Пригожина.
Третя ціль – перебити чутки про двійників Путіна, які нещодавно почали активно проганятися альтернативними джерелами інформації в самій Росії.
Запит у гуглі «Путін помер» очолив тренди пошуку. Але примітними є надія, яку дарує смерть російського диктатора. В Україні – із цим пов'язують закінчення війни. У Росії – відчуття незвичайності та страху перед майбутнім. І ось коли виявиться, що він живий – українцям доведеться покірно миритись з ідеєю непереможності Путіна. Якщо він живий, значить його справа — кривава війна — може досить довго продовжуватись.
І ще одне. Весь цей шум побічно вселяє росіянам одну порочну ідею – Путіна можна буде позбутися тільки через його смерть. Ніякі вибори не здатні його змістити, а значить сподівання на вибори як на шанс — безпідставні та наївні. І який у них сенс, якщо позбутися Путіна можна бути лише шляхом покірного очікування його смерті.
Перенасичуючи інфопростір різними вражаючими меседжами, здатними заполонити магічну свідомість звичайних громадян, можна змішати тему двійників із більш емоційно-насиченою інформацією і змусити громадян сформувати думку про токсичність та штучність всієї інформації, що кружляє навколо них.
Тому обговорення наступників Путіна в контексті цієї чергової путінської інформаційно-психологічної витівки не має свого публічного сенсу. Але, протокол дій на випадок смерті диктатора, погоджений із самим Путіним, безумовно, існує.
Щоправда, навряд чи там є прізвище конкретного наступника. Серед безлічі прізвищ – Собянін, Мішустін, Кірієнко, Дюмін, Патрушев, які називаються різними джерелами, потенціал кожного залежить від того, хто отримає висвяту від «чекістів», силових структур та на кого буде працювати пропагандистська медіамашина, а це передбачає таємний консенсус всередині правлячої еліти.
Нет комментариев