Кремль впав у ступор після антисемітського бунту в Махачкалі: «Всі розгублені»

Не виключено, що спецслужби, знаючи про загрозу, побоювалися інформувати Путіна про неї. "Всі бояться бути алармістами і попереджати президента про проблеми заздалегідь", — пояснив чиновник.

Кремль публічно не реагував на ситуацію всю неділю, і лише в понеділок Пєсков виступив із заявою, звинувативши в тому, що сталося, зовнішні сили, які нібито «намагаються розколоти російське суспільство». Головні російські телеканали не розповідали про погроми у випусках новин навіть у понеділок вранці.

Головна причина ступору влади полягає в тому, що всі чекають на реакцію однієї людини — Путіна, а тому, можливо, здається, що під ним є держава та інститути і це вони мають якось реагувати.

Але в результаті, в критичній ситуації немає готових взяти на себе відповідальність. Регіональна влада дивиться на Москву, Москва дивиться на геополітичний космос. Просто нікому нічого не треба.

Сам Путін звинуватив США та Київ у антисемітських акціях на Північному Кавказі: «Треба розуміти, де коріння зла».
Путін через добу після антисемітських заворушень у Махачкалі на зустрічі з членами Ради безпеки у Ново-Огарьові звинуватив у їхній організації еліти США та владу України.
Путін почав промову зі звинувачення США та їхніх союзників у розпалюванні конфлікту на Близькому Сході. На його думку, країни Заходу підтримували як напад ХАМАС на Ізраїль, так і дії Ізраїлю у відповідь.
Він заявив, що від ракетних ударів у Газі загинули «сотні тисяч» людей:
«Потрібно знати і розуміти, де знаходиться корінь зла, де цей самий павук, який намагається огорнути своєю павутиною всю планету».

Путін також запропонував учасникам заворушень допомогти Палестині не через погроми татів, а вирушивши воювати в Україну:
«Вибір справжнього чоловіка, справжнього воїна — взяти до рук зброю і стати зі своїми братами, бути там, де вирішується доля Росії, та й усього світу, зокрема майбутнє палестинського народу».

Північний Кавказ для Путіна — символічний регіон. 2000 року, під час першої передвиборчої кампанії, він зробив його своїм головним «козирем», обіцяючи покінчити з тероризмом.
Через роки, після трильйонних вливань із федерального бюджету та запровадження жорсткого силового контролю, Північний Кавказ став найбільшим у РФ «електоральним султанатом», де Путін та «Єдина Росія» отримували перевагу на кожних виборах.

Саме Дагестан Кремль вибрав для піар-поїздки Путіна після заколоту «Вагнера» наприкінці червня. Тоді в Дербенті сотні жінок і дітей скандували «Путін», освідчувалися в коханні російському диктатору та фотографувалися з ним, а державні телеканали розповідали про велику підтримку президента.

Минуло лише чотири місяці, і натовп міцних молодих чоловіків спортивної статури увірвався до аеропорту Махачкали, проникли на льотне поле, зупиняючи автобуси, перевіряючи паспорти у людей у пошуках ізраїльтян.
Усі місцеві путінські «силовики» опинилися також у ступорі і нічого не зробили для того, щоб зупинити погром.
А якщо наступного разу натовп міцних молодих чоловіків спортивної статури вирушить не в аеропорт, а на склади озброєнь?
Хто їх зупинить?

Втім, навряд чи це має здивувати: мова ненависті перетворилася на нову нормальність, яка щодня транслюється з екранів кремлівських ток-шоу на ТБ.
Погром і кувалда — новий російський символічний ряд, який цілком успішно змінив серп і молот.
Антисемітизм як вища та остання стадія розвитку путінізму

Ось така путня, малята, гарненькі хлопчики та прекрасні дівчата.