Закон про мобілізацію: Як посилити контроль ТЦК і збільшити мобілізаційний ресурс


Комітет Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки завершив розгляд депутатських поправок перед другим читанням до законопроєкту про мобілізацію. Сам документ планують внести на розгляд у сесійну залу для голосування у середині квітня.

Нагадаю, 7 лютого Верховна Рада схвалила у першому читанні урядовий законопроєкт про мобілізацію №10449.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець перед тим заявив, що визначив низку суперечливих норм у проєкті закону про мобілізацію. Втім, він закликав парламент ухвалити документ у першому читанні.

На мою думку, варто проаналізувати, які моменти в цьому законопроєкті є позитивним, а що треба додати чи, навпаки, викреслити.

Перш за все, йдеться про повноцінний єдиний електронний реєстр військовозобов’язаних, поява і нормальне функціонування якого зніме цілу низку питань. Зокрема, необхідність набрати до війська необхідну кількість особового складу під час нової хвилі мобілізації.

Без соціальних потрясінь
До речі, подібну, необхідну кількість військовослужбовців можна набрати без особливих соціальних потрясінь – просто посиливши контроль за цілою низкою інституцій. Перш за все за кордоном, через який, згідно з офіційними джерелами, виїжджає до шести тисяч військовозобов’язаних щодня.

Свого часу про це повідомив заступник начальника штабу Західного регіонального управління Держприкордонслужби України Ігор Матвійчук. Він зазначив, що із цієї кількості в середньому тільки 150–200 осіб – волонтери, які виїжджають з України за системою «Шлях». При цьому основну частину становлять водії вантажівок та чоловіки, які супроводжують людей з інвалідністю. Матвійчук не уточнив, скільки чоловіків повертаються в Україну.

Нагадаю, свого часу журналістам вдалося ідентифікували понад 2248 чоловіків, які виїхали за кордон за дозволами Львівської ОВА через призначену для далекобійників систему «Шлях» та не повернулися, а також 372 організації, причетні до їх переправлення.

Таким чином, за три місяці відповідно Україну залишає понад 500 тисяч громадян, які могли б зайняти відповідну мобілізаційну нішу. На моє переконання, ця система потребує вдосконалення. І Міністерство соціальної політики має врегулювати це питання на законодавчому рівні, щоб унеможливити корупційні ризики.

До речі, у законопроєкті залишили норму, згідно з якою на момент оформлення в консульстві закордонного паспорта, доведеться показати довідку про військовий облік. Якщо її немає, то треба буде стати військовозобов'язаним.

Тож у питанні посилення мобілізації всерйоз треба зайнятися контролем за територіальними центрами комплектування, за військово-лікарськими комісіями та роботою над тим, аби нарешті запустити повноцінний електронний реєстр військовозобов’язаних.

У перехідних положеннях зафіксували редакцію щодо гармонізації реєстрів людей з інвалідністю (Мінсоц) та реєстром Міністерства оборони «Оберіг».

Комітет не підтримав пропозицію щодо перегляду людей з інвалідністю 2–3 групи, які отримали цю інвалідність до 24 лютого. Але це питання буде окремо розглянуто на засіданні комітету – щодо саме групи.

До речі, про ТЦК. Одним із напрямів посилення мобілізації, про що не йдеться у законопроєкті, мало б бути вирішення такої неочевидної теми, яка не порушується на жодному із рівнів, – це роти охорони територіальних центрів комплектації. По-перше, комплектація цих рот є такою, що з них можна було б зібрати кілька бригад для наступного контрнаступу. По-друге, нехай на усі 100% ці роти на фронт не відправиш – але принаймні із заходу України, із регіонів, які від лінії фронту відділяють сотні кілометрів (тобто безпосередньої небезпеки цим об’єктам немає), це можна було б зробити.

Позитивні моменти
З позитивних моментів у законопроєкті, який ще належить розглянути нардепам у залі засідань, відзначу зменшення кількості силових структур, працівники яких отримували відстрочку від мобілізації.

Зокрема, порівняно із чинним законодавством, таке право втрачають відразу Бюро економічної безпеки та Державна виконавча служба. І це є правильним кроком – оскільки країна перебуває у стані війни, тож необхідно усі сили кинути саме на цей напрямок. Бо у разі поразки у війні усі ці БЕБ та інші структури стануть просто непотрібні.

Але не варто на цьому зупинятися. Бо тільки у Міністерстві внутрішніх справ у штаті понад 400 тисяч співробітників. І більшість з них – це підготовлені люди, які цілком здатні взяти на себе роль захисників Вітчизни на фронті, а не в тилу.

В Україні налічується до 400 тисяч працівників МВС, тобто до 800 співробітників на 100 тис. населення. Загальносвітовий середній показник – 300, а за рекомендацією ООН – 222 на 100 тис. населення.

Звертаю увагу, що подібна статистика – це не спадок від колишньої радянської імперії. Так, станом на 1990 рік в радянській міліції нараховувалося 628 139 співробітників. Населення СРСР тоді становило 293 млн 47 тис. Таким чином, на 100 тис. населення імперії було 214 співробітників Міністерства внутрішніх справ. Зауважу, що під час реформи поліції в Грузії її кількість зменшилась із 70 тис. до 16 тис. і тепер становить 355 осіб на 100 тис. населення.

За даними МВС, станом на 2013 рік, в міністерстві працювали 261 тис. осіб, включно з Внутрішніми військами. Станом на 2018 рік, за даними Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ, сумарна штатна чисельність самого відомства (тепер це окремий від поліції орган), Нацгвардії та Нацполіції – 241,5 тисячі осіб. А ще міністр внутрішніх справ курує ДСНС, Міграційну і Прикордонну служби, штатна чисельність яких разом із МВС, Нацгвардією і Нацполіцією – майже 373 тис. осіб.

У жовтні 2022 року тодішній міністр внутрішніх справ України Денис Монастирський під час зустрічі з головою Служби зовнішньополітичних інструментів Європейської комісії Петером Міхаелем Вагнером озвучив кількість співробітників міністерства, а саме 400 тисяч.

В Україні одна з найбільших чисельність прокурорів на 100 тис. населення – до 25. Для порівняння, в Німеччині цей показник – 5, у Молдові – 16, в середньому в Європі – 10. Тільки в Росії їх загальна кількість більша – 32 прокурори на 100 тис. населення.

Штати силових структур зараз мають бути тимчасово скорочені задля збільшення кількості живої сили у Силах оборони України. На моє переконання, для країни, яка веде війну, такий штат для силової структури є надто роздутим.

Очевидні мінуси
З очевидних мінусів є ідея перекласти частину повноважень і відповідальності щодо мобілізаційного процесу на органи місцевого самоврядування – міські, селищні та сільські ради. Це не робота сільських старост – обходити хати в селі, роздаючи повістки. Для цього існують територіальні та районні центри комплектування, які мають достатні штати та фінансування для того, аби виконувати свої прямі обов’язки.

Інакше доведеться говорити про скорочення штатів ТЦК та зменшення фінансування цих структур – чи взагалі їхнє розформування. Який сенс у їхньому існуванні, якщо за них виконуватимуть роботу співробітники міських рад?

До речі, єдиний електронний реєстр, який досі не створений, зняв би усі проблеми, які намагаються вирішити ідеєю залучення до мобілізації місцеву владу. Без цього реєстру всі інші заходи у вигляді блокпостів та інших репресивних кроків дуже нагадують російський досвід, з якого навряд чи варто брати приклад.

Одним словом, у законопроєкті є як корисні ідеї, так і багато чого пропущено чи вписано того, чого там не повинно бути. Тож народним депутатам належить як слід попрацювати над цим документом. А мобілізація як така потрібна – і для того, аби компенсувати втрати, і для ротації для заміни тих військовослужбовців, які воюють з першого дня повномасштабної війни.

Нагадаю, профільний парламентський комітет почав розгляд нового законопроєкту щодо мобілізації ще 4 січня. Друге читання можливе в сесійній залі вже на початку квітня. Однак це не означає, що закон ухвалять швидко, оскільки парламент засідає у кращому разі чотири дні на місяць.
  • ?

Нет комментариев