"Повстання Штатів". Безглузде та гірке
Нещодавно на великі екрани вийшов бойовик-антиутопія «Повстання Штатів» режисера Алекса Ґарленда. Це кіно неабияк інтригувало вже самою своєю назвою, іменем постановника. І здавалося, що нам можуть показати, щось доволі значуще, цікаве та глибоке. Але…
Дія стрічки відбувається у недалекому майбутньому – 2040 роках в Сполучених Штатах Америки.Тільки от тепер вони не зовсім Сполучені…
Президент США всупереч Конституції залишається на третій термін та розпускає ФБР. У відповідь 19 штатів оголошують про свою незалежність, а американський уряд намагається придушити повстання. Ну і розпочинається хаотична громадянська війна. Всі усіх «мочать» і подекуди незрозуміло, хто за кого.
Втім президент стрімко втрачає свої позиції. А військові сили Техасу, Каліфорнії та Флориди рухаються у напрямку Вашингтону з наміром захопити місто до Дня незалежності – 4 липня (і тут ця примітивна прив’язка до дат. Вони що у бункерного діда вчилися?).
Коротше, противники президента мають значну воєнну перевагу й майже стовідсотково візьмуть столицю США, ну а на самого голову Білого дому чекає безпощадна смерть. Тож четверо журналістів рушають з Нью-Йорка до Вашингтона аби зафіксувати цю історичну мить, а також взяти останнє інтерв’ю у президента США.
Серед тих сміливців – військова фотокореспондентка Лі (Кірстен Данст), журналіст Джоел (Вагнер Моура), літній газетний репортер Семмі (Стівен Мак-Кінлі Хендерсон) і юна фотокорка Джессі (Кейлі Спені).
На них чекає складний шлях, купа перестрілок та усіляких небезпек…
Ну а тепер розкладу усе по поличках й розповім чому цей фільм не заслуговує на увагу. На жаль…
— Насправді усі історичні та політичні подробиці у стрічці більш ніж розмиті та не мають жодного пояснення. Все що лишається глядачу, так це прочитати короткий опис сюжету і самому вже домислювати, що, де, коли та чому взагалі відбулося. Ця невідомість ну дуже дратує. Бо ж нас одразу кидають у жахливий вир подій, немов сліпих кошенят. Хочеться спостерігати за дією, яка розгортається, а не сидіти й думати: «а що тут взагалі відбувається?»
— Це, мабуть, суто професійне, але боляче дивитися на потуги акторів зобразити журналістів. Саме зобразити, а не стати ними, не прожити це кіношне життя. Та можливо лікарям ще складніше дивитися фільми та серіали про лікарів, ФБРівцям — про ФБРівців, політикам — про політиків і так далі… Вже мовчу про істориків, у яких, певне, очі сіпаються під час перегляду багатьох історичних фільмів.
— Четверо головних героїв схожі більше не на репортерів, а на адреналінових наркоманів чи такий собі загін самогубців. При цьому доволі інфантильних, але при цьому ласих до променів слави.
Особливо дивує юна фотокорка Джессі у виконанні Кейлі Спені, яка лізе під кулями куди завгодно, аби зробити той самий крутий історичний кадр. Ну і звісно, що жодна куля в неї не влучає.
До речі, щодо захисту. Ця четвірка зібралась у доволі небезпечну подорож, в якій кожна мить може стати останньою. Але головні герої не вважають за потрібне, наприклад, носити бронежилети та каски. Броніки можна помітити у парі сцен. Решту ж фільму вони виявилися зайвими.
— Шкода, але жоден з персонажів картини не викликає емпатії. А це вже серйозний дзвіночок… Якщо ти не переживаєш за головних героїв, то чи вартий такий фільм перегляду? Відповідь, здається, очевидна.
— Поважна фотокореспондентка Лі має дуже пафосний вигляд. Вона фіксувала чимало військових конфліктів і увесь свій досвід, немов наплічник, несе разом із собою. Її обличчя стомлене та на ньому начебто є відбиток усього горя, яке вона побачила у світі. Але усе це таке штучне… Лі точно не знає, що таке війна. Хоч Кірстен Данст і доволі непогана акторка, та з цією роллю вона точно не впоралася. Але ж вона мала стати головною зіркою стрічки…
— Про виконавців головних чоловічих ролей говорити взагалі не хочеться.
— Насправді це могло б бути круте роуд-муві, такий собі квест. Або ж відмінний політичний трилер. Чи дійсно яскравий антиутопічний бойовик. Натомість маємо абсолютно нереалістичну та нудну стрічку з багатьма невідомими. А найголовніше беззмістовну та безідейну. Бо ж в принципі сама думка про повстання Штатів доволі небезпечна та навіть реальна. Й стрічка могла б мати хоч якусь повчальну історичну мету. Але ні…
— Візуально картина виглядає досить бідно.
— Насправді на тлі усього, що нині відбувається в Конгресі, а, зокрема в Республіканській партії, дивитися це кіно гірко. Звісно, що постановник Алекс Ґарленд не винний у тому, що через цинічні політичні ігри Україна вже як пів року не може отримати від США допомоги… Режисер не має жодного стосунку до світу політики. Та й ідея фільму з’явилась в нього ще в часи пандемії.
Але тут важливо інше – дратує це бажання кінотворців грати у щось страшне аби полоскотати нерви глядачам задля заробітку. Особливо, коли жах війни дуже реальний. І мова ж йде не про крутий воєнний фільм типу «З міркувань совісті», «Врятувати рядового Райана» чи «Лють». А про прохідне невиразне й незрозуміле кіно.
Доки американці розважаються, українці гинуть.
Краще б вже на Голлівуд летів черговий бутафорський астероїд…
Дія стрічки відбувається у недалекому майбутньому – 2040 роках в Сполучених Штатах Америки.Тільки от тепер вони не зовсім Сполучені…
Президент США всупереч Конституції залишається на третій термін та розпускає ФБР. У відповідь 19 штатів оголошують про свою незалежність, а американський уряд намагається придушити повстання. Ну і розпочинається хаотична громадянська війна. Всі усіх «мочать» і подекуди незрозуміло, хто за кого.
Втім президент стрімко втрачає свої позиції. А військові сили Техасу, Каліфорнії та Флориди рухаються у напрямку Вашингтону з наміром захопити місто до Дня незалежності – 4 липня (і тут ця примітивна прив’язка до дат. Вони що у бункерного діда вчилися?).
Коротше, противники президента мають значну воєнну перевагу й майже стовідсотково візьмуть столицю США, ну а на самого голову Білого дому чекає безпощадна смерть. Тож четверо журналістів рушають з Нью-Йорка до Вашингтона аби зафіксувати цю історичну мить, а також взяти останнє інтерв’ю у президента США.
Серед тих сміливців – військова фотокореспондентка Лі (Кірстен Данст), журналіст Джоел (Вагнер Моура), літній газетний репортер Семмі (Стівен Мак-Кінлі Хендерсон) і юна фотокорка Джессі (Кейлі Спені).
На них чекає складний шлях, купа перестрілок та усіляких небезпек…
Ну а тепер розкладу усе по поличках й розповім чому цей фільм не заслуговує на увагу. На жаль…
— Насправді усі історичні та політичні подробиці у стрічці більш ніж розмиті та не мають жодного пояснення. Все що лишається глядачу, так це прочитати короткий опис сюжету і самому вже домислювати, що, де, коли та чому взагалі відбулося. Ця невідомість ну дуже дратує. Бо ж нас одразу кидають у жахливий вир подій, немов сліпих кошенят. Хочеться спостерігати за дією, яка розгортається, а не сидіти й думати: «а що тут взагалі відбувається?»
— Це, мабуть, суто професійне, але боляче дивитися на потуги акторів зобразити журналістів. Саме зобразити, а не стати ними, не прожити це кіношне життя. Та можливо лікарям ще складніше дивитися фільми та серіали про лікарів, ФБРівцям — про ФБРівців, політикам — про політиків і так далі… Вже мовчу про істориків, у яких, певне, очі сіпаються під час перегляду багатьох історичних фільмів.
— Четверо головних героїв схожі більше не на репортерів, а на адреналінових наркоманів чи такий собі загін самогубців. При цьому доволі інфантильних, але при цьому ласих до променів слави.
Особливо дивує юна фотокорка Джессі у виконанні Кейлі Спені, яка лізе під кулями куди завгодно, аби зробити той самий крутий історичний кадр. Ну і звісно, що жодна куля в неї не влучає.
До речі, щодо захисту. Ця четвірка зібралась у доволі небезпечну подорож, в якій кожна мить може стати останньою. Але головні герої не вважають за потрібне, наприклад, носити бронежилети та каски. Броніки можна помітити у парі сцен. Решту ж фільму вони виявилися зайвими.
— Шкода, але жоден з персонажів картини не викликає емпатії. А це вже серйозний дзвіночок… Якщо ти не переживаєш за головних героїв, то чи вартий такий фільм перегляду? Відповідь, здається, очевидна.
— Поважна фотокореспондентка Лі має дуже пафосний вигляд. Вона фіксувала чимало військових конфліктів і увесь свій досвід, немов наплічник, несе разом із собою. Її обличчя стомлене та на ньому начебто є відбиток усього горя, яке вона побачила у світі. Але усе це таке штучне… Лі точно не знає, що таке війна. Хоч Кірстен Данст і доволі непогана акторка, та з цією роллю вона точно не впоралася. Але ж вона мала стати головною зіркою стрічки…
— Про виконавців головних чоловічих ролей говорити взагалі не хочеться.
— Насправді це могло б бути круте роуд-муві, такий собі квест. Або ж відмінний політичний трилер. Чи дійсно яскравий антиутопічний бойовик. Натомість маємо абсолютно нереалістичну та нудну стрічку з багатьма невідомими. А найголовніше беззмістовну та безідейну. Бо ж в принципі сама думка про повстання Штатів доволі небезпечна та навіть реальна. Й стрічка могла б мати хоч якусь повчальну історичну мету. Але ні…
— Візуально картина виглядає досить бідно.
— Насправді на тлі усього, що нині відбувається в Конгресі, а, зокрема в Республіканській партії, дивитися це кіно гірко. Звісно, що постановник Алекс Ґарленд не винний у тому, що через цинічні політичні ігри Україна вже як пів року не може отримати від США допомоги… Режисер не має жодного стосунку до світу політики. Та й ідея фільму з’явилась в нього ще в часи пандемії.
Але тут важливо інше – дратує це бажання кінотворців грати у щось страшне аби полоскотати нерви глядачам задля заробітку. Особливо, коли жах війни дуже реальний. І мова ж йде не про крутий воєнний фільм типу «З міркувань совісті», «Врятувати рядового Райана» чи «Лють». А про прохідне невиразне й незрозуміле кіно.
Доки американці розважаються, українці гинуть.
Краще б вже на Голлівуд летів черговий бутафорський астероїд…
Нет комментариев