Чому в нас з Європою різне уявлення про належні антиросійські санкції?
Триває обговорення 18-го пакету санкцій ЄС – і знов вони слабші, ніж нам би хотілось і ніж ми очікували. Йдеться про цінову стелю на російську нафту в $45 (замість $60), тоді як ми вже давно наполягаємо на $30.
Чому в нас з Європою різне уявлення про належні антиросійські санкції? Бо в нас різні цілі: ми боремось за виживання. Тому для нас оптимальними є найсуворіші і наймасштабніші санкції прямо зараз. А Європа бореться за унеможливлення нападу на неї Росії найближчі років 5 (поки ЄС не відживить хоч якось свій власний оборонний потенціал). Тому для них оптимальне повільне виснаження Росії, котре в довшій перспективі майже повністю зруйнує російську економіку і взагалі знищить експансіоністський потенціал імперії.
Звісно, своєї задачі Європа могла би домогтись і радикальнішими кроками та в коротший термін. Однак не варто забувати, що там є свої політичні й електоральні реалії, є реалії демографічні і економічні. Тому Європа просто не може дозволити собі сконцентруватись тільки на оборонних задачах. Як не може дозволити собі зайняти радикально антиросійську позицію із розривом всіх торговельних і виробничих ланцюгів, які утворила глобалізація за 20 років.
А загалом проблема санкцій в тому, що вони діють не одразу. А в глобалізованому світі, де всі ланцюжки постачання, виробництва і торгівлі багаторазово дубльовані, це «не одразу» означає роки, а не місяці, як для доволі ізольованих економік 19-20 ст. Взагалі зараз застосування санкцій щодо Росії відбувається як певний експеримент. Бо дотепер подібний інструмент дійсно застосовувався в доглобальні часи і щодо на порядок менших країн і економік. Не можна порівнювати Росію з тим же Іраном, який 40 років потерпає від санкцій (і все одно доповз до збагачення збройного урану).
Цей аспект недооцінили і європейці теж. Хоча і нам це варто було враховувати від початку і не фантазувати. Головне, не заохочувати прогнози кожного «експерта», що от скоро під санкціями все в Росії рухне, російській економіці лишилось існувати максимум пів року…
Хоч Росія на словах і демонструє принциповий антиглобалізм, але це дуже лицемірна позиція, оскільки саме глобалізація дозволяє Росії весь цей час помітно ослаблювати санкційний тиск через залучення інших економік. Хоча, звісно, санкції все одно діють.
В довгостроковій перспективі в РФ просто величезні проблеми. Чим повільніше діють санкції – тим ефективнішими вони будуть на своєму піку. І тим важче Росії буде оговтатись, це забере дуже багато часу (якщо, звісно, союзники не подбають про демонтаж Росії як такої).
Але нас навіть найприємніші віддалені перспективи не задовільняють – зі зрозумілих причин. Ми хочемо швидких результатів, щоб вижити. Але це стикається з протидією ЄС: європейці не хочуть, щоб ці санкції надто сильно били по них. Ми повинні розуміти, що чим більшими будуть ціни на енергоносії (без дешевих російських пропозицій) – тим вірогідніший прихід до влади в Європі популістів-антиглобалістів.
Якщо, скажімо, у Франції прийдуть до влади праві сили, за рік-два ми матимем дуже серйозні проблеми з підтримкою. А ще є Німеччина і можливість парламентської кризи – з приходом до влади AfD в коаліції з котрою Ваґенкнехт. Це цілком реальні ризики. І не в останню чергу вони пов’язані, як не парадоксально, зі страхом європейців, що ця «чужа для них» війна стане їхньою. Рефлекс «дати хижаку наїстись тим, що він вже вхопив – і далі він не піде, бо це вимагає більше сили, ніж він має» замість спільно протистояти всіма ресурсами досі не подолано, хоч історія довела його смертельну небезпечність.
Це про те, що озвучив Орбан: мовляв, Росія, як її не дражнити, не буде нападати на НАТО, бо ледве порається з Україною. По факту це нова (але історично апробована) фішка кремлівської пропаганди. «В нас не так багато сил, не треба нас боятись, не треба проти нас зміцнювати альянси і озброюватись, нема потреби будувати європейську оборонну систему, ми хочемо тільки Україну – не хвилюйтесь, доб’ємо Україну і зупинимось, вас не зачіпатимемо».
Але ЄС все одно продовжує дотискати Росію санкціями. Які навіть в наявному масштабі б’ють по Росії – не вбивають її (ресурсів все ще вистачає і на війну, і на інші задачі, хоча вже значно менше), однак затягують поволі зашморг. Зокрема, вже підвели до потреби урізати соціальні та інші невійськові бюджетні витрати: без цього ресурсів на «СВО» стане гора на 12-18 місяців.
Голова їхнього Центробанку вже констатувала, що «практично всі ресурси для економічного зростання у РФ вичерпані». Бо бракує інвестицій (так, це санкції – інвестиції, звісно, не зникли, однак скоротились понад вдвічі і скорочуються далі; інвестиції від наших союзників впали з понад 70% до 3%, а країни БРІКС так досі і не зайняли звільнену нішу крупних інвесторів). Бракує технологій (теж санкції, а заодно об’єктивний погляд і Заходу, і Китаю, які демонструють однозначне небажання сприяти зростанню конкурента з мілітаризованою економікою). І бракує навчених кадрів (помітну частину яких вимиває «СВО» — там цей процес для населення радісно називають «нульовим безробіттям» і досягненням Путіна).
Тобто, антиросійські санкції діють і вони здебільшого «далекого прицілу».
Чому в нас з Європою різне уявлення про належні антиросійські санкції? Бо в нас різні цілі: ми боремось за виживання. Тому для нас оптимальними є найсуворіші і наймасштабніші санкції прямо зараз. А Європа бореться за унеможливлення нападу на неї Росії найближчі років 5 (поки ЄС не відживить хоч якось свій власний оборонний потенціал). Тому для них оптимальне повільне виснаження Росії, котре в довшій перспективі майже повністю зруйнує російську економіку і взагалі знищить експансіоністський потенціал імперії.
Звісно, своєї задачі Європа могла би домогтись і радикальнішими кроками та в коротший термін. Однак не варто забувати, що там є свої політичні й електоральні реалії, є реалії демографічні і економічні. Тому Європа просто не може дозволити собі сконцентруватись тільки на оборонних задачах. Як не може дозволити собі зайняти радикально антиросійську позицію із розривом всіх торговельних і виробничих ланцюгів, які утворила глобалізація за 20 років.
А загалом проблема санкцій в тому, що вони діють не одразу. А в глобалізованому світі, де всі ланцюжки постачання, виробництва і торгівлі багаторазово дубльовані, це «не одразу» означає роки, а не місяці, як для доволі ізольованих економік 19-20 ст. Взагалі зараз застосування санкцій щодо Росії відбувається як певний експеримент. Бо дотепер подібний інструмент дійсно застосовувався в доглобальні часи і щодо на порядок менших країн і економік. Не можна порівнювати Росію з тим же Іраном, який 40 років потерпає від санкцій (і все одно доповз до збагачення збройного урану).
Цей аспект недооцінили і європейці теж. Хоча і нам це варто було враховувати від початку і не фантазувати. Головне, не заохочувати прогнози кожного «експерта», що от скоро під санкціями все в Росії рухне, російській економіці лишилось існувати максимум пів року…
Хоч Росія на словах і демонструє принциповий антиглобалізм, але це дуже лицемірна позиція, оскільки саме глобалізація дозволяє Росії весь цей час помітно ослаблювати санкційний тиск через залучення інших економік. Хоча, звісно, санкції все одно діють.
В довгостроковій перспективі в РФ просто величезні проблеми. Чим повільніше діють санкції – тим ефективнішими вони будуть на своєму піку. І тим важче Росії буде оговтатись, це забере дуже багато часу (якщо, звісно, союзники не подбають про демонтаж Росії як такої).
Але нас навіть найприємніші віддалені перспективи не задовільняють – зі зрозумілих причин. Ми хочемо швидких результатів, щоб вижити. Але це стикається з протидією ЄС: європейці не хочуть, щоб ці санкції надто сильно били по них. Ми повинні розуміти, що чим більшими будуть ціни на енергоносії (без дешевих російських пропозицій) – тим вірогідніший прихід до влади в Європі популістів-антиглобалістів.
Якщо, скажімо, у Франції прийдуть до влади праві сили, за рік-два ми матимем дуже серйозні проблеми з підтримкою. А ще є Німеччина і можливість парламентської кризи – з приходом до влади AfD в коаліції з котрою Ваґенкнехт. Це цілком реальні ризики. І не в останню чергу вони пов’язані, як не парадоксально, зі страхом європейців, що ця «чужа для них» війна стане їхньою. Рефлекс «дати хижаку наїстись тим, що він вже вхопив – і далі він не піде, бо це вимагає більше сили, ніж він має» замість спільно протистояти всіма ресурсами досі не подолано, хоч історія довела його смертельну небезпечність.
Це про те, що озвучив Орбан: мовляв, Росія, як її не дражнити, не буде нападати на НАТО, бо ледве порається з Україною. По факту це нова (але історично апробована) фішка кремлівської пропаганди. «В нас не так багато сил, не треба нас боятись, не треба проти нас зміцнювати альянси і озброюватись, нема потреби будувати європейську оборонну систему, ми хочемо тільки Україну – не хвилюйтесь, доб’ємо Україну і зупинимось, вас не зачіпатимемо».
Але ЄС все одно продовжує дотискати Росію санкціями. Які навіть в наявному масштабі б’ють по Росії – не вбивають її (ресурсів все ще вистачає і на війну, і на інші задачі, хоча вже значно менше), однак затягують поволі зашморг. Зокрема, вже підвели до потреби урізати соціальні та інші невійськові бюджетні витрати: без цього ресурсів на «СВО» стане гора на 12-18 місяців.
Голова їхнього Центробанку вже констатувала, що «практично всі ресурси для економічного зростання у РФ вичерпані». Бо бракує інвестицій (так, це санкції – інвестиції, звісно, не зникли, однак скоротились понад вдвічі і скорочуються далі; інвестиції від наших союзників впали з понад 70% до 3%, а країни БРІКС так досі і не зайняли звільнену нішу крупних інвесторів). Бракує технологій (теж санкції, а заодно об’єктивний погляд і Заходу, і Китаю, які демонструють однозначне небажання сприяти зростанню конкурента з мілітаризованою економікою). І бракує навчених кадрів (помітну частину яких вимиває «СВО» — там цей процес для населення радісно називають «нульовим безробіттям» і досягненням Путіна).
Тобто, антиросійські санкції діють і вони здебільшого «далекого прицілу».
Нет комментариев