Мільярдери тікають з-під «даху» Кремля, або Панічний страх Путіна замаху та заколоту
— А що, «Динамо» біжить?
— Усі біжать.
© «Джентльмени удачі»
Мільярдер Олександр Галицький виїхав з Росії. Це сталося незабаром після визнання його фонду Almaz Capital Partners «екстремістським об'єднанням», а також вилучення у Галицького майна на 8 мільярдів рублів.
За даними The Bell, після анексії Криму Almaz Capital припинив інвестиції в російські проєкти та переорієнтувався на українські. Almaz Capital Partners — міжнародний венчурний фонд із головним офісом у Кремнієвій долині.
Напередодні від'їзду Олександра Галицького з Росії Мосміськсуд відмовився скасувати рішення про визнання його діяльності екстремістською та конфіскацію майна на суму 8 млрд руб. У суді Галицький заперечував фінансування ЗСУ та називав себе «жертвою змови» і «патріотом».
Від'їзд Галицького став несподіванкою навіть для його команди. Відомо, що бізнесмен покинув Росію через Білорусь за голландським паспортом, незважаючи на забезпечувальні заходи.
Про політичні ризики підприємців та про роль великого бізнесу в сучасній Росії розповів соціолог Сергій Єрофєєв.
Система відпустила Олександра Галицького, тому що в ній діють «поняття». Треба пам'ятати, що в Росії склалася не проста капіталістична держава, а мафіозна. Усі активи в країні дуже сильно контролюються ядром мафіозної держави.
Це ядро є центром концентричної системи. Найближче кільце оточення, наступне кільце і так далі. Галицький, як і багато інших людей, інкорпорованих у цю систему, належав до одного з таких кілець.
Звісно, у тих, хто вершить усі справи в цій країні, є певна шкала. Якійсь людині можна і те, і інше. Наступній людині можна тільки щось одне, а іншим взагалі нічого не можна. У самому центрі знаходяться ті, яким можна майже все. Але зовсім все можна тільки одній людині, яка є самим центром цього мафіозного ядра і уособлює надзвичайно персоналізовану систему управління.
Отже, Галицький мав певні привілеї й продовжував їх мати навіть у критичний для себе момент, бо, найімовірніше, йому справді дозволили виїхати й навіть щось із собою взяти. Це вписується в рамки поняття «хлопчачої культури», яка є зворотним боком мафіозного управління.
Що стосується курсу на приватизацію великих російських активів — Путін веде тут певну гру. Війна проти України — це не просто війна, це когнітивна, інформаційна війна. Система пропаганди повинна робити все заради враження, що Путін сильний, що він підтримується своїм населенням, що його економіка перебуває якщо не в чудовому, то в цілком пристойному стані.
Але при цьому ми також бачимо, що справи у Путіна зовсім не йдуть добре. У нього дуже погана ситуація з кадрами на фронті, у країні бракує робочої сили, відбувається демографічний спад, якого не було вже дуже давно. Звичайно, економіка перебуває в зоні ризику.
Усі дії, які вживає влада, спрямовані на те, щоб забезпечити якусь подушку безпеки, примудритися продовжувати війну і при цьому не ввергнути країну в безодню повної економічної катастрофи. Заради цього робиться дуже багато, саме для цього бізнес все-таки не вбивається остаточно, хоча ми постійно чуємо про те, що бізнесу зараз дуже погано.
Але в країні, в принципі, зберігається капіталістична система. Ми маємо розуміти, що путінський режим — не ідеологічний, і він не проводить тих експериментів, які були розпочаті в нашій країні 100 років тому, після Жовтневої революції, коли приватну власність радикально ліквідовували.
Росія — капіталістична країна, де існує культ споживання для різних концентричних кіл і для різних верств населення. Коли ми чуємо про націоналізацію активів, ми чудово розуміємо, що це зовсім не та націоналізація, якою займалися більшовики.
Це капіталістичний світ, і що б не робилося під приводом націоналізації, робиться в інтересах найвужчого, найпривілейованішого кола капіталістів. Звісно, грошей у країні не вистачає. Але останні гроші, якщо все піде зовсім погано, слугуватимуть інтересам мафіозного ядра цієї системи.
Такі люди, як Олександр Галицький, не належать до найближчого оточення Путіна, але без них Путін і путінська система не можуть обійтися. Адже вони все-таки гарантують певні правила ведення капіталістичного господарства. Без цього капіталістичного господарства путінська система не виживе.
Вона в принципі існує в умовах якихось мінімальних демократичних процедур, бо без виборів путінської влади не було, немає і не буде. І вона не може існувати без капіталістичних суспільних відносин та відповідних вигод, які це приносить владі.
Путінська влада не може існувати без пацанських і мафіозних цінностей.
Ось такі в цієї системи опори («скрепи» — ЄП).
Що стосується вимог до дотримання правил з боку бізнесу, то це те, що почало проявлятися серед пересічних міських жителів після болотних протестів на початку 2000-х років. Люди не просто хотіли чогось від держави, вони хотіли, щоб держава діяла за правилами. Звісно, наш бізнес набагато організованіший, у чомусь він випереджає суспільство в плані організації, але в деяких речах він відстає.
Він погодився з тим, що почалася війна, хоча ніхто цієї війни й не хотів, звісно. Усі були в жаху від цього і продовжують, здебільшого, значно від цього програвати в найрізноманітніших напрямках. Але ситуація стає ще складнішою, на фронті немає жодних зрушень, країна залишається в ізоляції, підвищуються податки, стає дедалі менше інвестицій тощо.
Тут цей бізнес теж може потихеньку заскиглити, що треба жити «за правилами».
Цього й слід було очікувати.
© Соціолог Сергій Єрофєєв
«Волобуєв, ось вам меч!»
Вихід у публічне поле підпільного руху «Чорна іскра» (Black Spark), очолюваного колишнім віце-президентом Газпромбанку Ігорем Волобуєвим, знаменує новий етап антирежимного опору в Росії — пише Daily Mail.
Публікація британського таблоїду Daily Mail розкриває інституційні та кадрові параметри структури, яка декларує своєю метою силовий демонтаж чинної російської влади.
Ігор Волобуєв. Колишній топ-менеджер, який обіймав посаду віцепрезидента «Газпромбанку» (входив до структури управління зв’язків з громадськістю). Уродженець міста Ахтирка Сумської області України, який пропрацював у Москві понад двадцять років.
У березні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення військ в Україну, Ігор Волобуєв покинув територію Росії, виїхавши через Туреччину до Києва. Пізніше він офіційно вступив до лав Міжнародного легіону територіальної оборони України, отримавши бойовий досвід.
Зараз він виступає в якості офіційного публічного представника «Чорної іскри» (Black Spark) — закритої та глибоко законспірованої мережі всередині Російської Федерації.
Згідно із заявами Волобуєва, комірчаста структура формується з чотирьох основних страт:
— представники заможнього середнього класу;
— місцеві підприємці та бізнесмени;
— антивоєнні громадські активісти;
— фахівці, що мають реальний бойовий досвід.
Ідеологічний маніфест організації фіксує остаточну відмову від легальних або мирних способів політичної боротьби, легітимізуючи міську партизанську війну — збройну боротьбу невеликих самостійних загонів проти влади та її представників:
— проведення диверсій, точкових атак та збір розвідданих у містах;
— про відмову від ненасильницького протесту: «Путінський терор вбив нашу віру в діалог. Ми зрозуміли, що за диктатури справедливість змушена стояти з коктейлями Молотова»;
— про геополітичні цілі: Рух наполягає на деімперіалізації як єдиній запоруці безпеки;
— саме усунення конкретного лідера визнається недостатнім: «Сама імперія — найбільше прокляття Росії — має впасти»;
— війна проти України офіційно названа учасниками «нашим соромом і нашим злочином»;
— оцінки внутрішньої кон’юнктури: Волобуєв, посилаючись на власні канали комунікації з елітами, стверджує, що вища номенклатура втратила стратегічну віру в дієздатність керівництва;
— для опису становища 73-річного глави держави використано пряму метафору з «Книги джунглів» Редьярда Кіплінга: «Люди з оточення Путіна розуміють дуже просту річ, висловлюючись образно: «Акела промахнувся, і вже давно». Це бачать усі. Він більше не може влучити в жодну ціль».
Організація «Чорна іскра» раніше вже згадувалася у звітах про реальні диверсійні дії. Зокрема, 12 грудня 2025 року Сили спеціальних операцій України (ССО) офіційно підтвердили проведення спільної операції з агентами «Чорної іскри» в акваторії Каспійського моря.
Тоді активісти підпілля передали точні перевірені координати, маршрути руху та номенклатуру вантажів двох російських військово-транспортних суден — «Композитор Рахманінов» та «Аскар Сариджа», які здійснювали перевезення зброї та техніки. У результаті координації ССО України та підпільної мережі «Чорна іскра» обидва судна біля узбережжя Калмикії були успішно атаковані та знищені. Це доводить, що структура володіє не лише декларативним маніфестом, а й перевіреними розвідувальними можливостями.
Парад страху замість візиту.
Тим часом Путін метушиться Астаною, наче загнана тварина: Aurus із кулеметною туреллю, машина РЕБ проти дронів, вертольоти у небі, автоматники вздовж маршруту.
Це вже не кортеж президента — це пересувний бункер на колесах.
Кадри з Астани 26–28 травня 2026 року вийшли справді кінематографічними. У соцмережах їх уже розібрали по секундах.
Що потрапило на відео з Астани?
1. Кортеж: близько 20 машин + 14 мотоциклів. У колоні їхали чорні Aurus, включаючи лімузин Senat і мінівен Arsenal.
2. Кулеметна турель: У хвіст колони поставили броньовик «Алан» з майданчиком для кулеметника на даху.
3. РЕБ: Зафіксували окрему машину радіоелектронної боротьби — захист від дронів.
4. Повітря: Кортеж супроводжували 3 вертольоти. На церемонії в аеропорту ще й винищувачі пролетіли в десятках метрів від президентського літака.
5. Периметр: Проспекти перекрили, на маршруті чергували автоматники, поліція, рух зупинився.
«Пересувний бункер» чи стандарт на 2026 рік?
Aurus спочатку створювався як «Єдина модульна платформа» для перевезення високопосадовців під державною охороною. Броня вагою 6,5 тонн — це базова комплектація. Але турель, РЕБ і 3 вертольоти в чужій столиці — це вже екстра-заходи навіть для Путіна.
Такі заходи безпрецедентні і нагадують про публікації Financial Times та «Важливих історій» про панічний страх Путіна замаху та заколоту.
Коментарі під відео в Казахстані розділилися: одні пишуть «парад страху», інші — «затори — це жах», треті жартують про «а чому не у вертольоті».
Загалом, хайп підхоплено.
Образ Путіна як «загнаного звіра» і «параду страху замість візиту» вже став мемом.
І на розігрів: «Московський комсомолець» почав готувати аудиторію до поразки.
Прокремлівська газета «Московський комсомолець» опублікувала матеріал під заголовком: «Вражаючі поразки: коли геополітичні програші можуть бути кориснішими за блискучі перемоги».
Автор статті — адвокат і член Громадської палати Москви Дмитро Краснов — фактично пропонує розглядати військові поразки Росії як «джерело майбутнього зміцнення». За його версією, «кожен ганебний мир» нібито призводив до «знежирення еліт», «більшої свободи народу» та подальшого зміцнення держави.
Як приклад Краснов наводить Петра I, стверджуючи, що той став «Великим» завдяки поразці під Нарвою. Автор пише, що російським елітам нібито завжди потрібна важка військова поразка, щоб розпочати реформи: від Кримської війни до Брестського миру.
Фактично йдеться про спробу заздалегідь вбудувати можливу поразку в офіційний державний міф. Якщо раніше російська пропаганда будувалася навколо образу «неминучої перемоги», то тепер в інформаційне поле починають вводити концепцію «корисної поразки», яка нібито очищає систему і робить державу сильнішою.
Особливо показово, що подібні тези публікує не опозиційне видання, а одна з найстаріших прокремлівських газет Росії. Це може свідчити про поступову підготовку громадської думки до сценарію, який ще недавно вважався політично неприпустимим для публічного обговорення.
На додачу до цього — ще й ісламський фактор, заворушення на Кавказі, удари ЗСУ та фінансова криза на Московії.
Ось така справжня путня, малята, гарненькі хлопчики та прекрасні дівчата.
— Усі біжать.
© «Джентльмени удачі»
Мільярдер Олександр Галицький виїхав з Росії. Це сталося незабаром після визнання його фонду Almaz Capital Partners «екстремістським об'єднанням», а також вилучення у Галицького майна на 8 мільярдів рублів.
За даними The Bell, після анексії Криму Almaz Capital припинив інвестиції в російські проєкти та переорієнтувався на українські. Almaz Capital Partners — міжнародний венчурний фонд із головним офісом у Кремнієвій долині.
Напередодні від'їзду Олександра Галицького з Росії Мосміськсуд відмовився скасувати рішення про визнання його діяльності екстремістською та конфіскацію майна на суму 8 млрд руб. У суді Галицький заперечував фінансування ЗСУ та називав себе «жертвою змови» і «патріотом».
Від'їзд Галицького став несподіванкою навіть для його команди. Відомо, що бізнесмен покинув Росію через Білорусь за голландським паспортом, незважаючи на забезпечувальні заходи.
Про політичні ризики підприємців та про роль великого бізнесу в сучасній Росії розповів соціолог Сергій Єрофєєв.
Система відпустила Олександра Галицького, тому що в ній діють «поняття». Треба пам'ятати, що в Росії склалася не проста капіталістична держава, а мафіозна. Усі активи в країні дуже сильно контролюються ядром мафіозної держави.
Це ядро є центром концентричної системи. Найближче кільце оточення, наступне кільце і так далі. Галицький, як і багато інших людей, інкорпорованих у цю систему, належав до одного з таких кілець.
Звісно, у тих, хто вершить усі справи в цій країні, є певна шкала. Якійсь людині можна і те, і інше. Наступній людині можна тільки щось одне, а іншим взагалі нічого не можна. У самому центрі знаходяться ті, яким можна майже все. Але зовсім все можна тільки одній людині, яка є самим центром цього мафіозного ядра і уособлює надзвичайно персоналізовану систему управління.
Отже, Галицький мав певні привілеї й продовжував їх мати навіть у критичний для себе момент, бо, найімовірніше, йому справді дозволили виїхати й навіть щось із собою взяти. Це вписується в рамки поняття «хлопчачої культури», яка є зворотним боком мафіозного управління.
Що стосується курсу на приватизацію великих російських активів — Путін веде тут певну гру. Війна проти України — це не просто війна, це когнітивна, інформаційна війна. Система пропаганди повинна робити все заради враження, що Путін сильний, що він підтримується своїм населенням, що його економіка перебуває якщо не в чудовому, то в цілком пристойному стані.
Але при цьому ми також бачимо, що справи у Путіна зовсім не йдуть добре. У нього дуже погана ситуація з кадрами на фронті, у країні бракує робочої сили, відбувається демографічний спад, якого не було вже дуже давно. Звичайно, економіка перебуває в зоні ризику.
Усі дії, які вживає влада, спрямовані на те, щоб забезпечити якусь подушку безпеки, примудритися продовжувати війну і при цьому не ввергнути країну в безодню повної економічної катастрофи. Заради цього робиться дуже багато, саме для цього бізнес все-таки не вбивається остаточно, хоча ми постійно чуємо про те, що бізнесу зараз дуже погано.
Але в країні, в принципі, зберігається капіталістична система. Ми маємо розуміти, що путінський режим — не ідеологічний, і він не проводить тих експериментів, які були розпочаті в нашій країні 100 років тому, після Жовтневої революції, коли приватну власність радикально ліквідовували.
Росія — капіталістична країна, де існує культ споживання для різних концентричних кіл і для різних верств населення. Коли ми чуємо про націоналізацію активів, ми чудово розуміємо, що це зовсім не та націоналізація, якою займалися більшовики.
Це капіталістичний світ, і що б не робилося під приводом націоналізації, робиться в інтересах найвужчого, найпривілейованішого кола капіталістів. Звісно, грошей у країні не вистачає. Але останні гроші, якщо все піде зовсім погано, слугуватимуть інтересам мафіозного ядра цієї системи.
Такі люди, як Олександр Галицький, не належать до найближчого оточення Путіна, але без них Путін і путінська система не можуть обійтися. Адже вони все-таки гарантують певні правила ведення капіталістичного господарства. Без цього капіталістичного господарства путінська система не виживе.
Вона в принципі існує в умовах якихось мінімальних демократичних процедур, бо без виборів путінської влади не було, немає і не буде. І вона не може існувати без капіталістичних суспільних відносин та відповідних вигод, які це приносить владі.
Путінська влада не може існувати без пацанських і мафіозних цінностей.
Ось такі в цієї системи опори («скрепи» — ЄП).
Що стосується вимог до дотримання правил з боку бізнесу, то це те, що почало проявлятися серед пересічних міських жителів після болотних протестів на початку 2000-х років. Люди не просто хотіли чогось від держави, вони хотіли, щоб держава діяла за правилами. Звісно, наш бізнес набагато організованіший, у чомусь він випереджає суспільство в плані організації, але в деяких речах він відстає.
Він погодився з тим, що почалася війна, хоча ніхто цієї війни й не хотів, звісно. Усі були в жаху від цього і продовжують, здебільшого, значно від цього програвати в найрізноманітніших напрямках. Але ситуація стає ще складнішою, на фронті немає жодних зрушень, країна залишається в ізоляції, підвищуються податки, стає дедалі менше інвестицій тощо.
Тут цей бізнес теж може потихеньку заскиглити, що треба жити «за правилами».
Цього й слід було очікувати.
© Соціолог Сергій Єрофєєв
«Волобуєв, ось вам меч!»
Вихід у публічне поле підпільного руху «Чорна іскра» (Black Spark), очолюваного колишнім віце-президентом Газпромбанку Ігорем Волобуєвим, знаменує новий етап антирежимного опору в Росії — пише Daily Mail.
Публікація британського таблоїду Daily Mail розкриває інституційні та кадрові параметри структури, яка декларує своєю метою силовий демонтаж чинної російської влади.
Ігор Волобуєв. Колишній топ-менеджер, який обіймав посаду віцепрезидента «Газпромбанку» (входив до структури управління зв’язків з громадськістю). Уродженець міста Ахтирка Сумської області України, який пропрацював у Москві понад двадцять років.
У березні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення військ в Україну, Ігор Волобуєв покинув територію Росії, виїхавши через Туреччину до Києва. Пізніше він офіційно вступив до лав Міжнародного легіону територіальної оборони України, отримавши бойовий досвід.
Зараз він виступає в якості офіційного публічного представника «Чорної іскри» (Black Spark) — закритої та глибоко законспірованої мережі всередині Російської Федерації.
Згідно із заявами Волобуєва, комірчаста структура формується з чотирьох основних страт:
— представники заможнього середнього класу;
— місцеві підприємці та бізнесмени;
— антивоєнні громадські активісти;
— фахівці, що мають реальний бойовий досвід.
Ідеологічний маніфест організації фіксує остаточну відмову від легальних або мирних способів політичної боротьби, легітимізуючи міську партизанську війну — збройну боротьбу невеликих самостійних загонів проти влади та її представників:
— проведення диверсій, точкових атак та збір розвідданих у містах;
— про відмову від ненасильницького протесту: «Путінський терор вбив нашу віру в діалог. Ми зрозуміли, що за диктатури справедливість змушена стояти з коктейлями Молотова»;
— про геополітичні цілі: Рух наполягає на деімперіалізації як єдиній запоруці безпеки;
— саме усунення конкретного лідера визнається недостатнім: «Сама імперія — найбільше прокляття Росії — має впасти»;
— війна проти України офіційно названа учасниками «нашим соромом і нашим злочином»;
— оцінки внутрішньої кон’юнктури: Волобуєв, посилаючись на власні канали комунікації з елітами, стверджує, що вища номенклатура втратила стратегічну віру в дієздатність керівництва;
— для опису становища 73-річного глави держави використано пряму метафору з «Книги джунглів» Редьярда Кіплінга: «Люди з оточення Путіна розуміють дуже просту річ, висловлюючись образно: «Акела промахнувся, і вже давно». Це бачать усі. Він більше не може влучити в жодну ціль».
Організація «Чорна іскра» раніше вже згадувалася у звітах про реальні диверсійні дії. Зокрема, 12 грудня 2025 року Сили спеціальних операцій України (ССО) офіційно підтвердили проведення спільної операції з агентами «Чорної іскри» в акваторії Каспійського моря.
Тоді активісти підпілля передали точні перевірені координати, маршрути руху та номенклатуру вантажів двох російських військово-транспортних суден — «Композитор Рахманінов» та «Аскар Сариджа», які здійснювали перевезення зброї та техніки. У результаті координації ССО України та підпільної мережі «Чорна іскра» обидва судна біля узбережжя Калмикії були успішно атаковані та знищені. Це доводить, що структура володіє не лише декларативним маніфестом, а й перевіреними розвідувальними можливостями.
Парад страху замість візиту.
Тим часом Путін метушиться Астаною, наче загнана тварина: Aurus із кулеметною туреллю, машина РЕБ проти дронів, вертольоти у небі, автоматники вздовж маршруту.
Це вже не кортеж президента — це пересувний бункер на колесах.
Кадри з Астани 26–28 травня 2026 року вийшли справді кінематографічними. У соцмережах їх уже розібрали по секундах.
Що потрапило на відео з Астани?
1. Кортеж: близько 20 машин + 14 мотоциклів. У колоні їхали чорні Aurus, включаючи лімузин Senat і мінівен Arsenal.
2. Кулеметна турель: У хвіст колони поставили броньовик «Алан» з майданчиком для кулеметника на даху.
3. РЕБ: Зафіксували окрему машину радіоелектронної боротьби — захист від дронів.
4. Повітря: Кортеж супроводжували 3 вертольоти. На церемонії в аеропорту ще й винищувачі пролетіли в десятках метрів від президентського літака.
5. Периметр: Проспекти перекрили, на маршруті чергували автоматники, поліція, рух зупинився.
«Пересувний бункер» чи стандарт на 2026 рік?
Aurus спочатку створювався як «Єдина модульна платформа» для перевезення високопосадовців під державною охороною. Броня вагою 6,5 тонн — це базова комплектація. Але турель, РЕБ і 3 вертольоти в чужій столиці — це вже екстра-заходи навіть для Путіна.
Такі заходи безпрецедентні і нагадують про публікації Financial Times та «Важливих історій» про панічний страх Путіна замаху та заколоту.
Коментарі під відео в Казахстані розділилися: одні пишуть «парад страху», інші — «затори — це жах», треті жартують про «а чому не у вертольоті».
Загалом, хайп підхоплено.
Образ Путіна як «загнаного звіра» і «параду страху замість візиту» вже став мемом.
І на розігрів: «Московський комсомолець» почав готувати аудиторію до поразки.
Прокремлівська газета «Московський комсомолець» опублікувала матеріал під заголовком: «Вражаючі поразки: коли геополітичні програші можуть бути кориснішими за блискучі перемоги».
Автор статті — адвокат і член Громадської палати Москви Дмитро Краснов — фактично пропонує розглядати військові поразки Росії як «джерело майбутнього зміцнення». За його версією, «кожен ганебний мир» нібито призводив до «знежирення еліт», «більшої свободи народу» та подальшого зміцнення держави.
Як приклад Краснов наводить Петра I, стверджуючи, що той став «Великим» завдяки поразці під Нарвою. Автор пише, що російським елітам нібито завжди потрібна важка військова поразка, щоб розпочати реформи: від Кримської війни до Брестського миру.
Фактично йдеться про спробу заздалегідь вбудувати можливу поразку в офіційний державний міф. Якщо раніше російська пропаганда будувалася навколо образу «неминучої перемоги», то тепер в інформаційне поле починають вводити концепцію «корисної поразки», яка нібито очищає систему і робить державу сильнішою.
Особливо показово, що подібні тези публікує не опозиційне видання, а одна з найстаріших прокремлівських газет Росії. Це може свідчити про поступову підготовку громадської думки до сценарію, який ще недавно вважався політично неприпустимим для публічного обговорення.
На додачу до цього — ще й ісламський фактор, заворушення на Кавказі, удари ЗСУ та фінансова криза на Московії.
Ось така справжня путня, малята, гарненькі хлопчики та прекрасні дівчата.
Нет комментариев