Переговори з МВФ: мусимо всіма силами втримуватись від дефолту
Спекотно зараз не тільки на вулицях – спекотно і в переговорах з МВФ – котрий вперто тисне на нас, би ціну на газ було піднято до 11 000 грн за тисячу кубів. А ми шукаємо компроміс – будь-який.
Уряд Гройсмана пробує всі прийнятні варіанти – аби якось віддати 2 мільярди доларів цього року і 18 мільярдів в цілому – до 2020-го.
Бажано при тому, щоб Україна не просіла в дефолт. Тобто, нам критично потрібне збереження взаємин з МВФ як донором, бо без зовнішніх вливань ми ці діри, наколупані в держбюджеті з 2008-го по 2014-й (тобто, не тільки за Януковича-Азірова), просто не маємо з чого закривати.
Так, нам можуть підкинути Євросоюз, Банк реконструкції і розвитку, США, ще хтось по кількасот мільйонів чи навіть мільярд без повернення. Але ж ідеться про суму у 18 мільярдів. Допомога того не перекриє, хоча і полегшить становище.
А в дефолт нам ніяк не можна падати: крім того, що в нас війна, а вона – штука дорога за визначенням, дефолт – це припинення всіх зовнішньоекономічних оборудок, крім передплачуваних. Це валютні обмеження і кількаразова інфляція (ми таки добіжимо до долара по 50 грн). Це економічна прірва років на 10 мінімум. Це повернення до періоду виключно високоризикових короткотермінових інвесторів – тобто, за великим рахунком, шахраїв. З соціалкою і так все зрозуміло.
Так, звісно, дефолт – це не смертельно. Люди й держави і так живуть. Оно, Еквадор, Мексика, Уругвай та Венесуела оголошували дефолт щонайменше 8 разів кожна, часто демонструючи феномен «серійних дефолтів». Еквадор та Гондурас провели у стані дефолту більше ніж 120 років кожна, а Греція перебувала у цьому стані понад 90 років. Аргентина оголосила у 2001 році дефолт на майже 100 мільярдів доларів, а Греція 2012-го — на 220 мільярдів євро.
Але все ж це дуже неприємна річ. А головне – недопустима під час війни. Були би в нас сусідами, як у Венесуели, США через океан і Бразилія, а не скажена Імперія г.півня, то і ми могли би не аж так перейматись. Але такі наші реалії. Тому мусимо всіма силами втримуватись від дефолту.
Уряд Гройсмана пробує всі прийнятні варіанти – аби якось віддати 2 мільярди доларів цього року і 18 мільярдів в цілому – до 2020-го.
Бажано при тому, щоб Україна не просіла в дефолт. Тобто, нам критично потрібне збереження взаємин з МВФ як донором, бо без зовнішніх вливань ми ці діри, наколупані в держбюджеті з 2008-го по 2014-й (тобто, не тільки за Януковича-Азірова), просто не маємо з чого закривати.
Так, нам можуть підкинути Євросоюз, Банк реконструкції і розвитку, США, ще хтось по кількасот мільйонів чи навіть мільярд без повернення. Але ж ідеться про суму у 18 мільярдів. Допомога того не перекриє, хоча і полегшить становище.
А в дефолт нам ніяк не можна падати: крім того, що в нас війна, а вона – штука дорога за визначенням, дефолт – це припинення всіх зовнішньоекономічних оборудок, крім передплачуваних. Це валютні обмеження і кількаразова інфляція (ми таки добіжимо до долара по 50 грн). Це економічна прірва років на 10 мінімум. Це повернення до періоду виключно високоризикових короткотермінових інвесторів – тобто, за великим рахунком, шахраїв. З соціалкою і так все зрозуміло.
Так, звісно, дефолт – це не смертельно. Люди й держави і так живуть. Оно, Еквадор, Мексика, Уругвай та Венесуела оголошували дефолт щонайменше 8 разів кожна, часто демонструючи феномен «серійних дефолтів». Еквадор та Гондурас провели у стані дефолту більше ніж 120 років кожна, а Греція перебувала у цьому стані понад 90 років. Аргентина оголосила у 2001 році дефолт на майже 100 мільярдів доларів, а Греція 2012-го — на 220 мільярдів євро.
Але все ж це дуже неприємна річ. А головне – недопустима під час війни. Були би в нас сусідами, як у Венесуели, США через океан і Бразилія, а не скажена Імперія г.півня, то і ми могли би не аж так перейматись. Але такі наші реалії. Тому мусимо всіма силами втримуватись від дефолту.
Нет комментариев