Прощавай, немита Україно?
(нотатки подорожуючої заробітчанки)
Думаю, що не мені одній подобались ті відчуття, які виникали, коли хтось цитував Лєрмонтова про немиту Росію, і що багато хто з нас зловтішно посміхався: це ж їхній поет про них же й пише. І далі зловтішаючись, думали про те, що нічого в Росії з того часуне змінилось. І потім пам'ять послужливо вишукувала у закомірках слова російського письменника Буніна, якщо не помиляюсь, про чистенькі українські хати, про акуратних українок, які дуже гігієнічно готували борщ.
Цього жаркого липня я відвідала Україну. Так як присвятила частину поїздки презентації роману Злотий, долар, євро. Історія незаплаканої заробітчанки, то довелось трохи поїздити по країні.
І цього разу, як і в попередні приїзди, у перші дні приїзду доводиться звикати до українського бруду. У транспорті, коли сідаєш у старі роздовбані бусики, на вулицях, на яких завжди повно порохів, сміття. У під'їздах, які смердять і які від народження, напевно, не знають чистоти. Чернівецькі вулиці, на яких чудова австрійська бруківка вже, напевно, останні сто років тужать за австрійськими майстрами, які вміли її викласти так, щоб вона була окрасою ошатного міста, а не прокляттям всіх водіїв, які змушені трястись на ній так, начебто пливуть кораблем по штормовому морю, і корабель ось-ось піде на дно.
Так як приїздиш додому, зустрічаєшся з рідними та друзями, не маєш турбуватись ні про роботу, ні про гроші, то потихеньку ВБУВАЄШСЯ з країнським брудом. Але є одна річ, до якої звикнути неможливо. ТУАЛЕТИ!
Якщо Станіславський, здається, сказав, що театр починається з вішалки, то країна починається з туалету.
Цього разу я в'їхала до України з Чопа. Чудові закарпатські краєвиди і гарна асфальтована дорога з чіткою розміткою милували око. У ресторані, де ми зупинились перекусити, теж все було непогано. І навіть туалет був непоганий. Але той, хто будував той туалет, явно не був емпатичною людиною і не уявив собі, що в туалеті людина після довгої подорожі з-за кордону, мала б можливість зручно посидіти. Але ні, не посидить подорожуючий турист, тому що він може тільки присісти, справити свою нужду навприсядки. Чи важливо для туриста спокійно зробити свої справи? Без сумніву.
Коли турист нарешті доїде до Чернівецького автовокзалу, то тут на нього чекатиме чимале випробування. У туалеті не тільки немає можливості сісти і «подумати», треба ще й запахи понюхати. Треба побачити всі швабри, якими прибирається туалет. І ще треба скористатись шматком туалетного паперу, який туалетна пані на свій розсуд вам відміряє тими самим руками, якими вона бере засмальцьовані гривні у клієнтів. І ви маєте всі шанси не тільки ковідом захворіти, але й всією широкою палітрою хвороб, які переносяться купюрами і немитими руками туалетної пані. Так що багатьом жінкам після подорожі по Україні одразу доведеться звернутись вдома до гінеколога, щоб не страждати від наслідків українських туалетів.
Колись давно я дуже здивувалсь, що європейцям, які планували подорожувати Африкою, обов'язково треьа було зробити щеплення, яке б унеможливлювало, щоб у печінці європейця поселились якісь червачки. Я відтоді не переставала думати про те, чим відрізняються африканці від європейців, якщо у одних є небезпека мати червачків у печінці, а у інших – ні?
І хоч в Україні, на щастя, ще поки що незахищенним європейцям не загрожують черваки у печінці, їм загрожує, вибачте, срачка. Знаю про це і з власного досвіду, і з досвіду інших заробітчан, які вже роками не п'ють в Україні воду ні з кранів, ні з криниць. Шлунки заробітчан вже звикли до чистої води з європейських водогонів і вже не можуть витримати тих нечистот, які є в українській воді.
В Україні водогони, напевно, не знають, що таке чистка, а українські криниці часто викопуються надто близько від вигрібних ям і до них потрапляє неочищена вода з залишками фекалій. Ось така невесела ситуація вимальовується. І саме тому німці, милуються красотами наших Карпат, але воду для себе носять у наплічниках.
Але не все так погано в Україні. Коли я поїхала на презентацію до Львова, то місто приємно вразило. В туалеті за ті самі п'ять гривень, що й в Чернівцях, і туалетний папір був у кабінці туалету, і туалет всередині був такий самий як будь-якій європейській країні. І бруківка у Львові не ностальгувала за майстрами Австро-Угорської імперії, і була гарно викладена. І велосипеди на площах стояли, щоб будь-якої хвилини повозити містом екологічнозацікавленого туриста чи львів'янина. То виходить, не все так безнадійно, і можемо, якщо хочемо? І, виходить, що за пю'ять гривень можна навести чистоту і не розводити корупцію навіть у туалеті. От цікаво, хто власник туалетів на автовокзалі у Чернівцях і чи він хоч раз на рік ходить до туалетів, які так нещадно нагадують клоаку? Чи цей власник на тих засмальцьованих туалетних гривнях багато наекономив і чи збудував собі на туалетних економіях шестиметровий паркан навкруг свого палацу?
Єдина країна з тих європейських країн, де туалети у потягах нагадують тюремну парашу і де так само на залізничному вокзалі у Бухаресті туалетна мадам відірве вам шмат туалетного паперу, щоб ви, боронь боже, не прихопили з собою цілий рулон, це Румунія. Хоч вона уже у Євросоюзі, хоч румуни регулярно виходять на масові вуличні протести, корупція ще добре почувається на румунських теренах, і в Румунії хтось хоче наекономити на туалетних леях.
А як же в немитій Росії? А там краще. Моя подруга, яка змушена була з окупованих територій їхати через Росію додому в Україну, хоч як вона ненавидить путінську Росію, відмітила, що російські потяги новенькі, чистенькі і з туалетами там порядок.
На жаль туалетна тема і тема бруду не є тільки внутрішньою проблемою України. Недавно на просторах фейсбуку потрапив мені на очі коментар про одну американку, якій дуже сподобалась Україна. На її запитання, чи планує вона ще раз відвідати Україну, вона твердо відповіла, що ні. На запитання, чому ні, вона коротко відповіла: з-за туалетів.
Як бачимо, наші Карпати можуть бути дуже зеленими, степи дуже широкими, Черемош дуже бистрим, але без цивілізованих туалетів, без чистих вулиць, без чистих будинків, під'їздів, без чистих автобусів ми будемо на рівні найбідніших африканських країн і до нас будуть приїздити тільки ті туристи, які хочуть надзвичайних ситуацій, тільки ті, які хочуть спрбувати вижити в екстремальних умовах.
І дуже можливо, що вони, повертаючись до своїх чистеньких європейських міст слідом за Лєрмонтовим скажуть: Прощавай, немита Україно.
Чи можна цьому запобігти?
Думаю, що не мені одній подобались ті відчуття, які виникали, коли хтось цитував Лєрмонтова про немиту Росію, і що багато хто з нас зловтішно посміхався: це ж їхній поет про них же й пише. І далі зловтішаючись, думали про те, що нічого в Росії з того часуне змінилось. І потім пам'ять послужливо вишукувала у закомірках слова російського письменника Буніна, якщо не помиляюсь, про чистенькі українські хати, про акуратних українок, які дуже гігієнічно готували борщ.
Цього жаркого липня я відвідала Україну. Так як присвятила частину поїздки презентації роману Злотий, долар, євро. Історія незаплаканої заробітчанки, то довелось трохи поїздити по країні.
І цього разу, як і в попередні приїзди, у перші дні приїзду доводиться звикати до українського бруду. У транспорті, коли сідаєш у старі роздовбані бусики, на вулицях, на яких завжди повно порохів, сміття. У під'їздах, які смердять і які від народження, напевно, не знають чистоти. Чернівецькі вулиці, на яких чудова австрійська бруківка вже, напевно, останні сто років тужать за австрійськими майстрами, які вміли її викласти так, щоб вона була окрасою ошатного міста, а не прокляттям всіх водіїв, які змушені трястись на ній так, начебто пливуть кораблем по штормовому морю, і корабель ось-ось піде на дно.
Так як приїздиш додому, зустрічаєшся з рідними та друзями, не маєш турбуватись ні про роботу, ні про гроші, то потихеньку ВБУВАЄШСЯ з країнським брудом. Але є одна річ, до якої звикнути неможливо. ТУАЛЕТИ!
Якщо Станіславський, здається, сказав, що театр починається з вішалки, то країна починається з туалету.
Цього разу я в'їхала до України з Чопа. Чудові закарпатські краєвиди і гарна асфальтована дорога з чіткою розміткою милували око. У ресторані, де ми зупинились перекусити, теж все було непогано. І навіть туалет був непоганий. Але той, хто будував той туалет, явно не був емпатичною людиною і не уявив собі, що в туалеті людина після довгої подорожі з-за кордону, мала б можливість зручно посидіти. Але ні, не посидить подорожуючий турист, тому що він може тільки присісти, справити свою нужду навприсядки. Чи важливо для туриста спокійно зробити свої справи? Без сумніву.
Коли турист нарешті доїде до Чернівецького автовокзалу, то тут на нього чекатиме чимале випробування. У туалеті не тільки немає можливості сісти і «подумати», треба ще й запахи понюхати. Треба побачити всі швабри, якими прибирається туалет. І ще треба скористатись шматком туалетного паперу, який туалетна пані на свій розсуд вам відміряє тими самим руками, якими вона бере засмальцьовані гривні у клієнтів. І ви маєте всі шанси не тільки ковідом захворіти, але й всією широкою палітрою хвороб, які переносяться купюрами і немитими руками туалетної пані. Так що багатьом жінкам після подорожі по Україні одразу доведеться звернутись вдома до гінеколога, щоб не страждати від наслідків українських туалетів.
Колись давно я дуже здивувалсь, що європейцям, які планували подорожувати Африкою, обов'язково треьа було зробити щеплення, яке б унеможливлювало, щоб у печінці європейця поселились якісь червачки. Я відтоді не переставала думати про те, чим відрізняються африканці від європейців, якщо у одних є небезпека мати червачків у печінці, а у інших – ні?
І хоч в Україні, на щастя, ще поки що незахищенним європейцям не загрожують черваки у печінці, їм загрожує, вибачте, срачка. Знаю про це і з власного досвіду, і з досвіду інших заробітчан, які вже роками не п'ють в Україні воду ні з кранів, ні з криниць. Шлунки заробітчан вже звикли до чистої води з європейських водогонів і вже не можуть витримати тих нечистот, які є в українській воді.
В Україні водогони, напевно, не знають, що таке чистка, а українські криниці часто викопуються надто близько від вигрібних ям і до них потрапляє неочищена вода з залишками фекалій. Ось така невесела ситуація вимальовується. І саме тому німці, милуються красотами наших Карпат, але воду для себе носять у наплічниках.
Але не все так погано в Україні. Коли я поїхала на презентацію до Львова, то місто приємно вразило. В туалеті за ті самі п'ять гривень, що й в Чернівцях, і туалетний папір був у кабінці туалету, і туалет всередині був такий самий як будь-якій європейській країні. І бруківка у Львові не ностальгувала за майстрами Австро-Угорської імперії, і була гарно викладена. І велосипеди на площах стояли, щоб будь-якої хвилини повозити містом екологічнозацікавленого туриста чи львів'янина. То виходить, не все так безнадійно, і можемо, якщо хочемо? І, виходить, що за пю'ять гривень можна навести чистоту і не розводити корупцію навіть у туалеті. От цікаво, хто власник туалетів на автовокзалі у Чернівцях і чи він хоч раз на рік ходить до туалетів, які так нещадно нагадують клоаку? Чи цей власник на тих засмальцьованих туалетних гривнях багато наекономив і чи збудував собі на туалетних економіях шестиметровий паркан навкруг свого палацу?
Єдина країна з тих європейських країн, де туалети у потягах нагадують тюремну парашу і де так само на залізничному вокзалі у Бухаресті туалетна мадам відірве вам шмат туалетного паперу, щоб ви, боронь боже, не прихопили з собою цілий рулон, це Румунія. Хоч вона уже у Євросоюзі, хоч румуни регулярно виходять на масові вуличні протести, корупція ще добре почувається на румунських теренах, і в Румунії хтось хоче наекономити на туалетних леях.
А як же в немитій Росії? А там краще. Моя подруга, яка змушена була з окупованих територій їхати через Росію додому в Україну, хоч як вона ненавидить путінську Росію, відмітила, що російські потяги новенькі, чистенькі і з туалетами там порядок.
На жаль туалетна тема і тема бруду не є тільки внутрішньою проблемою України. Недавно на просторах фейсбуку потрапив мені на очі коментар про одну американку, якій дуже сподобалась Україна. На її запитання, чи планує вона ще раз відвідати Україну, вона твердо відповіла, що ні. На запитання, чому ні, вона коротко відповіла: з-за туалетів.
Як бачимо, наші Карпати можуть бути дуже зеленими, степи дуже широкими, Черемош дуже бистрим, але без цивілізованих туалетів, без чистих вулиць, без чистих будинків, під'їздів, без чистих автобусів ми будемо на рівні найбідніших африканських країн і до нас будуть приїздити тільки ті туристи, які хочуть надзвичайних ситуацій, тільки ті, які хочуть спрбувати вижити в екстремальних умовах.
І дуже можливо, що вони, повертаючись до своїх чистеньких європейських міст слідом за Лєрмонтовим скажуть: Прощавай, немита Україно.
Чи можна цьому запобігти?
1 комментарий