Чи є московські окупанти нацистами, або ази політичної грамотності

Злочини московитів на Київщині, руйнування Чернігова, Харкова, Маріуполя жахнули не лише українців, а й без перебільшення весь світ. Обстріли та бомбардування житлового сектору, мародерства, масові жорстокі вбивства, катування і зґвалтування — все це викликало справедливе обурення українців та їхню жагу до помсти окупантам. Для обізнаних з історією українців така поведінка московитів хоч і є жахливою, проте досить очікуваною. Однак для великої кількості українців таке бузувірство московитських окупантів стало несподіванкою. Це, на жаль, може свідчити лише про те, що українці у своїй масі так досі і не вивчили як слід свого історичного ворога.

Якщо звернути погляд у минуле хоча б на 100-120 років, то стає очевидним, що поведінка московитів під час війни в Україні нічим принципово не відрізняється від поведінки їхніх пращурів. Такі ж жахливі злочини вони вчиняли й в Центральній Європі в 1945 році, і в Афганістані, і в обох чеченських війнах. Щобільше, навіть щодо українців така поведінка не є чимось новим: досить показова в цьому плані є окупація Києва в лютому 1918 року бандами Муравйова.

Однак, на жаль, необізнаністю багатьох українців у історії справа не обмежується: необізнаність у базових питаннях політичних ідеологій є ще більш разючою. Це чудово видно з того, що багато публічних осіб та медіаресурсів називають московських окупантів нацистами або ж їхніми послідовниками. Навіть в законі, прийнятому Верховною Радою 14 квітня 2022 року^[1], московський режим названий “неонацистським”. Аналогічна, ще більш гіпертрофована ситуація відбувається і в Московії, в якій сучасна Україна зображується як нацистська держава^[2].

Загалом війна України та Московії в інформаційній сфері нагадує суперечку двох осіб, в якій обидві сторони роблять одну й ту саму річ — намагаються довести, що їхній опонент є неймовірний дурень. Тільки замість слова “дурень” слід підставити слово “нацист”.

Найбільш недолугою спробою показати схожість між сучасним московським та германським націонал-соціалістичним режимами є пошук спільних рис у їхніх символіках. Тут особлива увага звернена на літеру “Z” — тактичний знак, яким окупанти позначають свою техніку, і який вже називають “новою свастикою”^[3][4]. Щоправда, техніка окупантів позначається ними й іншими літерами (зокрема “O” та “V”), але символом свого вторгнення московити зробили саме літеру “Z”. Однак потрібно мати бурхливу уяву, аби знайти першоджерела такої позначки московитської техніки у геральдиці Вермахту або NSDAP^[5][6]. Ще більш смішною виглядає думка про те, що дана позначка могла бути взята із сюжету якогось радянського мультфільму^[7]. Краще залишити ці вправи вже зовсім розумово відсталим особам, зосередившись натомість на питаннях ідеології та практики.

Одними з ключових засад націонал-соціалізму є расова ієрархія, “чистота крові” та нордизм. Нічого з перерахованого путінський режим не сповідує і близько. Звісно, можна трохи відійти від теми та згадати, що і в самому націонал-соціалістичному русі були представники більш поміркованої національної політики. Проте представники цього крила на чолі із Грегором Штрассером програли внутрішньопартійну боротьбу і не змогли реалізувати власне бачення націонал-соціалізму. Тому тут буде йтися виключно про той варіант даної ідеології, який мав практичне втілення в Германії.

Свого часу націонал-соціалісти поставили мету побудувати Третій Рейх як державу виключно германської нації. Хіба можна уявити, щоб Гітлер міг відкинути гасло “Германія для германців”, заявивши щось на кшталт того, що таке гасло можуть підтримувати лише придурки або провокатори^[8][9]? Натомість у Московії мультикультурне суспільство будується такими темпами, що столицю цієї країни вже багато років поспіль неофіційно називають “Москвабад”. Причиною цьому є, як нескладно здогадатись, велика кількість вихідців з Кавказу та Середньої Азії, які мешкають у місті. Натомість московити залишаються у власній державі далеко не в привілейованому становищі в порівнянні з представниками інших націй. Саме московити найчастіше стають жертвами міжетнічної напруженості по всій території Московії. І вони ж разом із тим суттєво більше за інших зазнають переслідувань за суворим “антидискримінаційним” законодавством: в порівнянні з представниками інших націй московити непропорційно часто засуджуються за відомою статтею 282 КК РФ.

Називати сучасний український режим нацистським є не менш смішним. Навіть якщо говорити про тих, кого московити постійно називають “нацистами” (тобто українських націоналістів), то станом на лютий 2022 року вони не обіймали жодної ключової посади в Україні (окрім хіба що деяких західних областей), не мали своєї фракції у парламенті поточного скликання. Натомість такі високопосадовці як президент, голова найбільшої парламентської фракції та очільник Миколаївської ОДА не є навіть етнічними українцями. Також і в нещодавньому минулому багато ключових посад в Україні — прем'єр-міністра, міністра внутрішніх справ, міського голови Харкова та очільника Харківської ОДА тощо — обіймали неукраїнці. Хіба можна уявити, щоб такі ж високі посади Третього Райху (і в такій кількості!) могли обіймати представники не те що не германської нації, а навіть неєвропейських етносів?

Тут слід зауважити, що описана вище ситуація для Московії й для України є досить схожою: в обох країнах як високопосадовці, так і найбагатші особи є представниками різних націй. І вагома частка згаданих представників належить до націй традиційно неєвропейського походження. Натомість націоналісти обох країн останні роки представлені частково лише у місцевій владі (в кращому разі), а нерідко і взагалі сидять за ґратами за свою діяльність. Тому особи, які називають режим в якийсь із цих країн нацистським, є або невігласами у сфері політичних ідеологій, або банально заангажованими.

Безперечно, путінський режим має багато схожих рис з режимом гітлерівським: репресії проти опонентів, вождизм, мілітаризм тощо. Проте, згадуючи ці зовнішні схожості, “чомусь” дуже часто “забувають”, що всі ці ознаки також мав ще один добре знайомий українцям режим — більшовицький.

Справді, політичний режим сучасної Московії за методами своєї діяльності та її результатами набагато ближчий саме до більшовицького режиму. Дії сучасних московитських окупантів мало чим відрізняються від дій Червоної Армії у Центральній Європі: масові зґвалтування, вбивства цивільного населення, мародерство, зрівнювання із землею населених пунктів під час бойових дій. Причому як Червона Армія, так і в сучасне московитське військо схоже за етнічним складом: хоч в обох арміях і присутня вагома кількість представників інших народів, але більшу частину складають саме московити. І життя своїх вояків для обох армій не становить жодної цінності.

Порівнюючи спосіб ведення військових дій та відповідні результати, можна також легко побачити схожість Червоної Армії із сучасним московитським військом. Червона Армія станом на початок Другої світової без проблем окуповувала лише ті території, де опір був незначним або ж його не було взагалі. Там, де більшовицькі війська зустрічали запеклий опір (як у Фінляндії), їхні військові здобутки були незначними навіть попри кратну чисельну та технічну перевагу. Значними були лише втрати як техніки, так і особового складу. Якби сучасна московитська армія і Вермахт були справді схожими один на одного, то германські збройні сили мали б забуксувати іще в Польщі в 1939 році. Про підкорення Франції германцям годі було б і мріяти. То ж вже одна така несхожість армій двох країн мала б змусити засумніватись у доречності порівняння режимів Третього Рейху та сучасної Московії. І для розуміння цього достатньо орієнтуватися в історії хоча б у межах звичайної шкільної програми.

Схожість путінського режиму з більшовицьким проявляється і в діях на окупованих територіях. В тих населених пунктах, які опинилися у московитських окупантів в тилу під їхнім цілковитим контролем, відновлюються пам’ятники Леніну^[10][11], а не встановлюються нові Гітлеру. І проводячи змосковщення та репресії українців^[12], московити з набагато більшою ймовірністю надихаються “подвигами” чекістів, аніж асоціюють себе з гестапівцями. Та і в самій Московії життя після 24 лютого стало суттєво більше нагадувати СРСР^[13], але аж ніяк не Германію другої половини 1930-х років.

Звісно, сучасний московський режим далеко не в усьому схожий на більшовицький. Так, останній будував свою діяльність на певній цілісній політичній ідеології — т. зв. марксизмі-ленінізмі. Натомість ідеологічним підґрунтям московського режиму є еклектична суміш окремих засад фашизму (саме фашизму, а не націонал-соціалізму), великодержавного шовінізму та частини основних радянських пропагандистських кліше. Використання останніх, зі свого боку, також вказує на суттєво більшу схожість московського режиму саме з більшовицьким, ніж з націонал-соціалістичним. Тут вам і про безмежність державних кордонів^[14], і боротьба “за світ без нацизму”^[15][16], і постійні згадки у позитивному контексті про багатонаціональність своєї держави. Одна лише туга за “втраченою країною” (СРСР) чого тільки варта. А перемога над державою, яка зробила націонал-соціалізм своєю офіційною ідеологією, в Московії взагалі зведена у культ. І задля позначення ідеологічних засад та політики Московії існує і відповідний термін — рашизм^[17].

Перебуваючи довгі роки з Московією в одних державних утвореннях, Україна піддавалася її впливам в усіх сферах, в т. ч. впливу ідеологічному. Воюючи зараз за свою фактичну незалежність та долаючи московитів на фронті, українцям потрібно позбавлятись також і того ідеологічного нашарування, яке дісталися нам від них у спадок. Українці можуть і повинні вибудувати власні критерії оцінки історичних подій та суспільних явищ. Цей процес вже відбувається в українському суспільстві^[18], і його потрібно продовжувати.

Наприкінці варто зауважити, що московитські окупанти далеко не перші, кого медіаресурси та публічні особи сучасної України звинуватили в “нацизмі”. Адже до того “фашистами”, “неонацистами” тощо постійно називали українських націоналістів. По закінченню ж бойових дій проти московської орди навряд варто очікувати якихось змін у відношенні до націоналістів з боку їхніх політичних та ідейних опонентів. Але тоді вже образ “нациста” в українському суспільстві “стараннями“ наших медіаресурсів може почати асоціюватись в основному зі злочинами московитської сволоти. І тому дуже ймовірно, що противники націоналістів отримають додатковий козир у можливості спекулювати на закріпленому негативному образі московитів-”нацистів”. Іншими словами, те, що українських націоналістів їхні недоброзичливці й по закінченні війни продовжать називати нацистами, не викликає особливих сумнівів. Але дуже ймовірно також ще й те, що політичні та ідейні опоненти націоналістів будуть намагатись порівнювати останніх із московитськими військовими злочинцями. І згаданих осіб аж ніяк не засмутить (як не засмучувало дотепер) той факт, що велика кількість українських націоналістів вже багато років воює проти московської навали — тих самих “російських нацистів”.

Московитські шовіністи та українські націоналісти безперечно є ворогами. Але вони обидва в переважній більшості також негативно ставляться і до германського націонал-соціалізму. Однак противників націоналістів — головним чином прихильників ліберальних та соціалістичних поглядів — це аж ніяк не засмучує. Вони давно вже звикли таврувати “фашистами”, “нацистами”, “неонацистами” представників консервативних і націоналістичних сил. І факти для них при цьому особливого значення не мають. В цьому плані такі особи є гідними продовжувачами справи більшовиків, які могли повісити ті ж самі ярлики на будь-кого зі своїх опонентів. Тому, аби уникнути безпідставних пропагандистських штампів у майбутньому, потрібно давати правильну оцінку явищам вже сьогодні.

[1] Проект Закону №7214 від 26.03.2022
[2] Что Россия должна сделать с Украиной
[3] Свастика Кремля – літера Z стала новим символом брехні
[4] Нова свастика: чому росіяни обрали саме літеру «Z»
[5] “Z” Is the Symbol of the New Russian Politics of Aggression
[6] Сходства между армиями Путина и Гитлера
[7] «Нептун», затонувший корабль и буква Z: «Союзмультфильм» в панике удаляет пророческий мультик 1973 года
[8] Тот, кто говорит: «Россия – для русских» – придурки, либо провокаторы
[9] Путин счел лозунг «Россия для русских» вредным для страны
[10] Окупанти у Генічеську встановили пам’ятник Леніну
[11] Російські окупанти “відновили” пам’ятник Леніну у Новій Каховці
[12] Аналог донецької "Ізоляції": в Херсоні окупанти створили катівню для незгодних
[13] Повернулися до СРСР. Як змінилося життя росіян після 24 лютого
[14] Путин: «Границы России нигде не заканчиваются»
[15] «Крымская весна» в Лужниках во время войны. Фотографии
[16] Генасамблея ООН схвалила російську резолюцію про «боротьбу з героїзацією нацизму»
[17] Що таке рашизм?
[18] Нацизм, фашизм і… рашизм: у чому відмінності і тотожності?