Чи варто сподіватись на те, що московити зміняться, або ще раз про вирішальний вплив спадковості на формування особистості

З початком повномасштабного московитського вторгнення в Україну в лютому 2022 р. багато українців були шоковані не лише кровожерливістю кремлівського режиму, але й жорстокістю безпосередніх учасників агресії. Несподіванкою стала також реакція на вторгнення членів родин багатьох окупантів: вони не виявляли жодних сентиментів навіть до мирних українців, а також спокійно (а часто й зі схваленням) ставились до мародерства та інших злочинів своїх родичів. Це підтверджується численними перехопленими розмовами, це видно із численних коментарів в соцмережах та інших ресурсах. Тобто в моральному плані не було помітно якоїсь суттєвої різниці між «мирними» московитами та безпосередніми учасниками агресії.

Звісно, та публіка, яка була щиро впевнена, що в XXI столітті такої дикості вже не бути може в принципі, шукала всім цим явищам якесь пояснення. І таких пояснень з'явилося декілька. Напевно, найбільш розповсюджене пояснення вчинків московитів – це тривалий вплив кремлівської пропаганди на московитське суспільство. Ця пропаганда прищеплювала (й продовжує прищеплювати) ненависть до NATO та США, до їхніх «маріонеток» «українських нацистів» (під якими як правило малися на увазі українські націоналісти та державна влада), а також віру в «рятівну місію» Московії. Тобто у всьому винна пропаганда, якщо коротко.

Однак така версія викликає багато запитань. Звісно, вплив пропаганди не варто недооцінювати, адже цей вплив свою чорну справу дійсно робить. Але ж московська пропаганда далеко не всесильна. Так, попри всі потуги інформаційної компанії вакцинація проти COVID-19 в Московії була провалена. Та й не можна сказати, що в березні 2022 р. пропаганда заохочувала московитських окупантів до мародерства, до зґвалтувань та вбивств мирних українців, які ніяк не підпадали під образ ненависних «нацистів».

Ще одне відоме пояснення жахливих злочинів московитів є приблизно таким: від самого початку існування Московії на ній здійснювалася «негативна селекція», пригнічувалася людська особистість та виховувалася безумовна покора владі (і передусім її головному лідеру). Особливого розмаху така «селекція» набула за часів більшовицького режиму, який знищив або змусив емігрувати найкращу частину суспільства.

Справді, на московитському суспільству такі дії позначилися самим негативним чином. Говорячи про наслідки, спричинені пануванням більшовиків, дослідники вживають навіть такий термін як «антропологічний зсув». Однак при цьому постають питання: хіба українці, які останні 300 років жили з московитами під однією владою, зазнали від цієї влади (особливо більшовицької) менших репресій? Чому ж тоді українці й сьогодні явно відрізняються від московитів навіть під час жорстокої агресивної війни? І ще одне питання, яке виникає в цьому світлі: чому найбільш жорстоке поводження з українцями – як мирними, так і військовополоненими – демонструють навіть не московити, а представники таких народів, як буряти і чеченці? Останнє мусила визнати навіть далека від «расизму» уповноважена Верховної Ради з прав людини Л. Денісова^[1].

Історики, етнографи та інші дослідники вказують на те, що походження московитів відрізняється від українців та інших слов’янських націй. Більшість теорій формування московитського народу говорять про їхнє багатоетнічне коріння, й вагома частка тут належала групам далеко неслов’янського походження. І от якраз тут варто й шукати причини «особливостей» московитів.

У своїй статті «Дві руські народності» М. Костомаров вказував на те, що московити відрізняються від українців одягом, поведінкою, домашнім побутом, звичаями та обрядами, господарською технікою, і навіть зовнішнім виглядом. На несхожості московитів та українців у поведінці, культурі, цінностях вказували й інші дослідники^[2]. І найкраще пояснює цих несхожостей дають якраз відмінності в генетичному походженні.

Здавалося б, логічний та зрозумілий висновок: якщо московити відрізняються від українців за походженням, то не варто очікувати їхньої однаковості в ментальності, культурі тощо. Про більш далекі народи (бурятів, чеченців та інших) годі й говорити, їхні відмінності від українців будуть ще виразнішими. І досить велике число відомих дослідників вбачають причину ментальних та інших відмінностей між націями та расами саме у різному генетичному спадку. Наведемо лише пару прикладів.

Один із великих дослідників психології народів і мас Г. Ле Бон у своїй книзі «Психологія народів» (1894) доходить висновку, що «ані зовнішні обставини, ані в особливості політичні установи не грають головній ролі в історії будь-якого народу». Натомість «життя будь-якого народу і всі прояви його цивілізації становлять просте відображення його душі». І ця душа кожного народу така ж стала, як і «його анатомічні особливості» та являє собою «синтез всього його минулого, спадщину всіх його предків». Іншими словами, психологічні особливості будь-якої етнічної групи є такими ж спадковими речами, як і пропорції тіла, колір шкіри або розріз очей.

Обумовленість психологічних особливостей саме генетичним спадком було доведено й сучасними психологами Т. Бошардом та Д. Ліккеном. У 1980-х роках вони дослідили 56 пар однояйцевих розлучених близнюків з восьми країн світу. Результати показали, що інтелектуальні здібності на 70% визначаються генетично і лише 30% можуть бути змінені шляхом впливу навколишнього середовища і виховання. Те ж саме було визначено і щодо формування рис характеру (таких як екстраверсія-інтроверсія, нервозність, сумлінність). Тут генетичні фактори формували 65% від загального цілого.

На жаль, в наші дні ті чесні дослідники, які прямо вказують на генетичну спадковість як на головну й сталу причину ментальних відмінностей між націями та расами, ризикують бути звинуваченими в «ксенофобії», «неполіткоректності» та інших проявах «нетолерантності». Однак часом навіть далекі від «расизму» особи доходять тих самих висновків: психологічні особливості кожного народу слід шукати у його генетиці. Наведемо приклади.

Так, популярний український кухар і бізнесмен Є. Клопотенко, коментуючи протести українців проти окупації, порівняв їх із козацьким герцем. Сенс останнього полягав у тому, що «група сміливців, яка перед боєм виходила перша до ворога та своїми діями та словами деморалізувала його». «І ось через сотні років українці роблять це знову» – продовжує він. Однак наскільки свідомо давню козацьку тактику використовують українці, які дивляться в очі ворогові та співають гімн України? Клопотенко робить свій висновок: «Це інтуїтивно. Може, це генетична пам'ять? ДНК нації»^[3].

Є схожий приклад і про московитів. Так, співаку А. Макаревичу приписують наступний вислів: «Не Путін зробив народ отарою, а отара вибрала і зробила з Путіна такого правителя. Без згоди мільйонів нічого такого не було б». По суті, це ті ж самі висновки, які зробив Ле Бон більш ніж за 100 років до того: уряди й правителі народу, як і інші прояви всього його життя, є лише відображенням його душі^[4][5]. І дійсно: чи могла, скажімо, пропаганда так сильно вплинути на московитів, якби вони за замовчуванням не розділяли трансльовані нею думки?

Звісно, прибічники «загальної рівності» піддають нещадній критиці думки та досліди, які підтверджують вирішальний вплив генів на формування особистості. Такі критики часто просто не готові переглядати свої погляди, навіть під впливом вагомих аргументів. Вони радше будуть наводити окремі приклади, які показують, що не всі до одного московити беззаперечно підтримують війну проти України^[6]. Адже дійсно – існують московити, які не приховують свою незгоду з кремлівською політикою й вступають із протестами. Є й багато тих, хто ще до оголошення «часткової» мобілізації взагалі втекли поза межі Московії, не бажаючи знаходитись у країні з божевільним режимом. Однак, якщо ми розглядаємо і бажаємо зрозуміти московитське суспільство як певну спільноту, ми повинні звертати увагу на ті фактори, які мають вирішальний вплив на процеси в цьому суспільстві. Скажімо, в Україні також існує певна частина суспільства, яка і зараз залишається лояльною кремлівському режиму. Але ця частина не здійснює вирішального впливу на все українське суспільство, в якому загалом переважають цілком протилежні настрої. Пояснення таких та інших відмінностей серед представників одного народу зробив вже згаданий вище Г. Ле Бон. Говорячи про узагальнення, які здійснюються при описі певного народу або раси, він відзначав: «У додатку до окремого індивідууму опис може бути дуже недостатнім, а іноді невірним; але в додатку до більшості індивідуумів відомої раси воно дає найвірніше його зображення».

Отже, підсумуємо: поведінка московитів (як і будь-якої іншої етнічної групи) зумовлена притаманними їхній етнічній спільноті психологічними особливостями. Ці особливості не формуються ані зовнішніми обставинами, ані владними інституціями, ані тим більше трансльованою пропагандою. Психологічні та інші особливості етнічної групи – культурні, емоційні, ціннісні, інтелектуальні тощо – зумовлюються саме її генетичним походженням. Сама ж сукупність згаданих особливостей якраз і становить те, що зветься менталітетом.

Якщо ми будемо виходити з «політкоректних» позицій про однакові здібності та інші якості різних етнічних і расових груп, то нам буде неможливо зрозуміти, чому московити суттєво відрізняються за своїм менталітетом від переважної більшості інших слов'янських націй. Нам доведеться довго копирсатися в історії, прибігати до складних пояснень, які все одно не дадуть зрозумілих відповідей на всі питання.

Але якщо ми відкинемо концепцію загальної рівності й будемо виходити з того, що здібності й поведінка особи визначаються передусім її генетикою, то ситуація миттєво прояснюється. І саме це чітко показує, чому сподівання на «перевиховання» московитів є марними. Причому це стосується не одних лише московитів, а й будь-якої етнічної групи. Так, США 20 років прищеплювали «демократичні цінності» народам Афганістану та вкладали шалені ресурси у підготовку армії країни. Результат? Після виходу американських військ погано озброєні таліби досить швидко зайняли всю територію Афганістану, майже не зустрівши організованого спротиву.

Свого часу ідеолог українського самостійництва М. Міхновський писав: «Українська нація мусить скинути пановання чужинців, бо вони огиджують саму душу нації. Мусить добути собі свободу, хоч би захиталася ціла Росія!» Сьогодні правота Міхновського ще раз підтверджується діями самих московитів, з одним уточненням: Росія повинна не лише захитатися, вона мусить впасти! Безпеку від Москви для українців та інших націй в майбутньому забезпечить не спроба прищеплення московитам «європейських» та інших цінностей, а лише цілковитий демонтаж московитської імперії шляхом поділу її на національні держави.

[1] У Бучі основні злочини чинилися там, де стояли кадировці та буряти — Денісова
[2] Палій О. Збагнути Росію. Свідчення очевидців. – К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2020
[3] Клопотенко пояснив феномен безстрашних українців, які голими руками йдуть на танки ворога
[4] Путін сидить у кожному росіянині
[5] Звірства російської армії в Україні: колективна вина росіян чи особисто Путіна?
[6] Генетика ні до чого, або Звідки беруться «хороші росіяни» в Україні та «погані українці» в рф