Сучасна війна — це війна технологій. Що варто робити Україні, щоб виграти війну
Підсумовуючи результати Форуму оборонних індустрій, що відбувся у Києві, зауважу, що підписано низку контрактів, які мають дати поштовх розвитку українського оборонпрому. Ба більше, контракти стосуються виробництва критичних для ЗСУ видів озброєння. Це і бронетехніка, і системи ППО, і головне — снаряди. Українська програма морських дронів — це дзеркальна відповідь ЗСУ на зовнішні загрози з боку РФ в акваторії Чорного моря. І наразі у росіян стоїть питання, що робити з залишками свого Чорноморського флоту. Стоїть питання, що залишки Чорноморського флоту, а саме носії крилатих ракет, будуть виводити у Середземне море, щоб унеможливити їх знищення.
Форум оборонних індустрій – це фактично заявка на те, що Україна у найближчій перспективі може стати світовим збройним хабом. «Укроборонпром» і взагалі ВПК є локомотивом будь-якої економіки, тим більше в умовах війни. Варто враховувати, що Україна до війни займала певне місце на світовому ринку озброєння. Інше питання, чому за два роки не було вирішено питання щодо перенесення стратегічних підприємств «Укроборонпрому» за межі України, враховуючи ризики завдання ракетних ударів з боку Російської Федерації.
Лише нещодавно ми дізналися з повідомлень прем'єр-міністра Шмигаля, що більше 30 підприємств «Укроборонпрому» були піддані ракетним обстрілам з боку РФ. Тому питання, як мінімум, до «Укроборонпрому» – чому за ці два роки не було зроблено жодних кроків щодо перенесення критично важливих виробництв для ЗСУ за межі України? І це не риторичне питання. Війна йде. Це або саботаж, або не фаховість у моменті розвитку вітчизняного ВПК.
Якщо ми розраховуємо, що ми можемо перемогти Росію за рахунок фірм посередників, які перепродують ЗСУ західні зразки зброї з відповідними для себе дивідендами, то це глибоко помилкова ідея. Якщо хотіли просто заробити на цьому, то це одне питання. Інше питання, чому за два роки не було налагоджено масове серійне виробництво? А у нас є сучасні розробки по всій буквально лінійці: безпілотники, ракетна програма, БМП, БТРи, танки, засоби ураження, ПТРК, ПЗРК
Декілька слів про альянс оборонних індустрій, про який було оголошено на форумі. Йдеться про те, що виробництво процес довготривалий. Але можемо і вже відзначити позитив. Є певні домовленість зі Сполученими Штатами щодо виробництв систем протиповітряної оборони. Підприємства з Великобританії заявили про співпрацю з «Укроборонпромом» щодо випуску спільної продукції. Йдеться про засоби ураження. Німецький концерн Rheinmetall заявив про можливість будівництва підприємства України. Але це все терміни.
Наразі ми можемо говорити про те, що українська сторона спільно з західними партнерами збільшила виробництво снарядів, як артилерійських, так і танкових. Налагоджено серійне виробництво дронів. Це вже можемо говорити як факт. Ця війна – це війна технологій. Відповідно процеси, які були започатковані, а саме виробництво українських безпілотних летальних апаратів, на які в цьому році виділено 40 мільярдів гривень, вже свідчать про реальні кроки щодо збільшення виробництва БПЛА і розвитку вітчизняного ВПК.
Але знову постає питання розміщення в Україні підприємства з виробництва турецьких Байрактарів. Це прекрасно, але у нас є власна розробка «Сокіл-300», проєкт українського ударного БПЛА, що розробляється Київським КБ «Луч», яка за своїми тактико-технічними характеристиками в рази перевищує відповідно турецький аналог. Турецький Байрактар метеозалежний. Він може працювати в умовах сонячної погоди. Був створений виключно для країн Близького і Середнього Сходу, де є відповідні кліматичні умови. В Україні він фізично не може працювати через високу хмарність. Натомість у «Сокіл-300» зовсім інші характеристики і в цьому моменті, і в моменті корисного навантаження.
Відкритим залишається питання завдяки чому стало можливо в столиці країни, яка воює, провести цей форум. Будемо сподіватися, що розрахунок був на роботу українських систем ППО. Менше з тим, підписано низку контрактів, які мають дати поштовх розвитку українського оборонпрому. Ба більше, контракти стосуються виробництва критичних для ЗСУ видів озброєння. Це і бронетехніка, і система ППО, і головне – снаряди. Це той розхідник, який конче необхідний збройним силам, враховуючи те, що коефіцієнт ураження, на жаль, на користь окупантів. Окупанти випускають за добу від 10 до 15 тисяч снарядів, а Збройні сили України можуть відповідати 7-8 тисячами. Відповідно, постає питання щодо подальшої кооперації «Укроборонпрому» з країнами Заходу в частині саме виробництва снарядів, як артилерійських, так і танкових. І не випадково прозвучала ідея щодо можливості перенесені виробництва, в тому числі, на африканський континент.
В умовах війни нам конче необхідне швидке налагодження виробництва. І нам байдуже на ті мінуси, враховуючи ті переваги, які можуть дати подібна кооперація. Якщо говорити з питань безпеки, то і «стара» Європа не захищена від диверсійних актів на підприємствах оборонної промисловості. Були підриви складів і в Чехії, і в Болгарії, замах на болгарського зброяра, який відповідав за контракти з Україною. Тому тут можна тільки вітати розширення географії можливого постачання озброєння для потреб ЗСУ.
Але варто говорити й про те, що 9-й рік війни, а українська сторона не спромоглася побудувати власний патронний завод. Ми досі завозимо набої з країн колишнього Варшавського договору. Як на мене, це елемент корупційної схеми, яка дає можливість отримувати надприбутки певним компаніям, які виступають фактично прокладками в постачанні набоїв для потреб ЗСУ.
Стосовно виробництва морських дронів, на мою думку, це дзеркальна відповідь ЗСУ на зовнішні загрози з боку РФ в акваторії Чорного моря. Це перешкоджання можливості проведення десантних операцій на українському узбережжі, відповідно розблокування роботи зернового коридору.
Саме з використанням морських безпілотників було завдано найбільш серйозні удари по самій інфраструктурі Чорноморського флоту і відповідно логістичній складовій російської окупаційної армії в Криму. Це і Кримський міст, і атака безпілотниками в акваторії Новоросійського порту, коли був виведений з ладу великий десантний корабель. Це і атаки по російських суднах безпосередньо в акваторії Севастопольської бухти і, відповідно, в акваторії Чорного моря. Наразі у росіян стоїть питання, що робити з залишками Чорноморського флоту, бо вони в зоні ураження української сторони. Виводити в чорноморські порти РФ не має сенсу, бо удар по бухті Новоросійська був достатньо виразний. Відповідно стоїть питання, що залишки Чорноморського флоту, а саме носії крилатих ракет, будуть виводити у Середземне море, щоб унеможливити їх знищення.
Варто зауважити, що співпраця з країнами НАТО у виробництві зброї є частинною процесу інтеграції в Альянс. Це програма сумісності. Якщо наразі парк озброєння ЗСУ на 30% — це зразки західного озброєння, причому високотехнологічного, то цей процес вже запущений. Наразі укладені контракти з виробниками озброєння провідних країн НАТО, першу чергу Великобританії, Німеччини, США. Франція заявила про те, що французькі зброярі хотіли би зайти на український ринок озброєння. Плюс відповідні контракти були укладені з польської сторони.
Тобто це провідні гравці на ринку зброї, з якими українська сторона вже уклала договори щодо розміщення оборонних замовлень і виробництва зразків озброєння саме Натівського, які дозволять ЗСУ фактично вирішити питання сумісності. Я нагадаю, під час останнього саміту НАТО прозвучало три пункти — це скасування ПДЧ, програма сумісності і відповідно створення робочої групи Україна-НАТО. Перший і останній пункти – це більше політична площина. А другий пункт наразі реалізується шляхом відповідних контрактів щодо виробництва надсучасних видів озброєння. Мовиться, не про ремонт чи то передачу старих видів техніки, а саме виробництво.
Є сподівання, що після цього Форуму часовий лаг між заявами про спільне виробництво і початком самого виробництва може виявитися меншим, ніж здається. В чому позитив цих процесів? Це війна технологій. Тактико-технічні характеристики західного озброєння прекрасно себе зарекомендували безпосередньо на лінії бойового зіткнення. Вони в 1,5-2 рази перевищують аналогічні радянські, російські. І відповідно стоїть питання, що ефективно протидіяти російській агресії ми можемо за рахунок виключно високотехнологічних видів озброєння. Що, власне, і демонструється. Бо росіяни наразі змушені визнати надефективний характер контрбатарейної боротьби ЗСУ і, відповідно, перевагу в системах ураження.
Форум оборонних індустрій – це фактично заявка на те, що Україна у найближчій перспективі може стати світовим збройним хабом. «Укроборонпром» і взагалі ВПК є локомотивом будь-якої економіки, тим більше в умовах війни. Варто враховувати, що Україна до війни займала певне місце на світовому ринку озброєння. Інше питання, чому за два роки не було вирішено питання щодо перенесення стратегічних підприємств «Укроборонпрому» за межі України, враховуючи ризики завдання ракетних ударів з боку Російської Федерації.
Лише нещодавно ми дізналися з повідомлень прем'єр-міністра Шмигаля, що більше 30 підприємств «Укроборонпрому» були піддані ракетним обстрілам з боку РФ. Тому питання, як мінімум, до «Укроборонпрому» – чому за ці два роки не було зроблено жодних кроків щодо перенесення критично важливих виробництв для ЗСУ за межі України? І це не риторичне питання. Війна йде. Це або саботаж, або не фаховість у моменті розвитку вітчизняного ВПК.
Якщо ми розраховуємо, що ми можемо перемогти Росію за рахунок фірм посередників, які перепродують ЗСУ західні зразки зброї з відповідними для себе дивідендами, то це глибоко помилкова ідея. Якщо хотіли просто заробити на цьому, то це одне питання. Інше питання, чому за два роки не було налагоджено масове серійне виробництво? А у нас є сучасні розробки по всій буквально лінійці: безпілотники, ракетна програма, БМП, БТРи, танки, засоби ураження, ПТРК, ПЗРК
Декілька слів про альянс оборонних індустрій, про який було оголошено на форумі. Йдеться про те, що виробництво процес довготривалий. Але можемо і вже відзначити позитив. Є певні домовленість зі Сполученими Штатами щодо виробництв систем протиповітряної оборони. Підприємства з Великобританії заявили про співпрацю з «Укроборонпромом» щодо випуску спільної продукції. Йдеться про засоби ураження. Німецький концерн Rheinmetall заявив про можливість будівництва підприємства України. Але це все терміни.
Наразі ми можемо говорити про те, що українська сторона спільно з західними партнерами збільшила виробництво снарядів, як артилерійських, так і танкових. Налагоджено серійне виробництво дронів. Це вже можемо говорити як факт. Ця війна – це війна технологій. Відповідно процеси, які були започатковані, а саме виробництво українських безпілотних летальних апаратів, на які в цьому році виділено 40 мільярдів гривень, вже свідчать про реальні кроки щодо збільшення виробництва БПЛА і розвитку вітчизняного ВПК.
Але знову постає питання розміщення в Україні підприємства з виробництва турецьких Байрактарів. Це прекрасно, але у нас є власна розробка «Сокіл-300», проєкт українського ударного БПЛА, що розробляється Київським КБ «Луч», яка за своїми тактико-технічними характеристиками в рази перевищує відповідно турецький аналог. Турецький Байрактар метеозалежний. Він може працювати в умовах сонячної погоди. Був створений виключно для країн Близького і Середнього Сходу, де є відповідні кліматичні умови. В Україні він фізично не може працювати через високу хмарність. Натомість у «Сокіл-300» зовсім інші характеристики і в цьому моменті, і в моменті корисного навантаження.
Відкритим залишається питання завдяки чому стало можливо в столиці країни, яка воює, провести цей форум. Будемо сподіватися, що розрахунок був на роботу українських систем ППО. Менше з тим, підписано низку контрактів, які мають дати поштовх розвитку українського оборонпрому. Ба більше, контракти стосуються виробництва критичних для ЗСУ видів озброєння. Це і бронетехніка, і система ППО, і головне – снаряди. Це той розхідник, який конче необхідний збройним силам, враховуючи те, що коефіцієнт ураження, на жаль, на користь окупантів. Окупанти випускають за добу від 10 до 15 тисяч снарядів, а Збройні сили України можуть відповідати 7-8 тисячами. Відповідно, постає питання щодо подальшої кооперації «Укроборонпрому» з країнами Заходу в частині саме виробництва снарядів, як артилерійських, так і танкових. І не випадково прозвучала ідея щодо можливості перенесені виробництва, в тому числі, на африканський континент.
В умовах війни нам конче необхідне швидке налагодження виробництва. І нам байдуже на ті мінуси, враховуючи ті переваги, які можуть дати подібна кооперація. Якщо говорити з питань безпеки, то і «стара» Європа не захищена від диверсійних актів на підприємствах оборонної промисловості. Були підриви складів і в Чехії, і в Болгарії, замах на болгарського зброяра, який відповідав за контракти з Україною. Тому тут можна тільки вітати розширення географії можливого постачання озброєння для потреб ЗСУ.
Але варто говорити й про те, що 9-й рік війни, а українська сторона не спромоглася побудувати власний патронний завод. Ми досі завозимо набої з країн колишнього Варшавського договору. Як на мене, це елемент корупційної схеми, яка дає можливість отримувати надприбутки певним компаніям, які виступають фактично прокладками в постачанні набоїв для потреб ЗСУ.
Стосовно виробництва морських дронів, на мою думку, це дзеркальна відповідь ЗСУ на зовнішні загрози з боку РФ в акваторії Чорного моря. Це перешкоджання можливості проведення десантних операцій на українському узбережжі, відповідно розблокування роботи зернового коридору.
Саме з використанням морських безпілотників було завдано найбільш серйозні удари по самій інфраструктурі Чорноморського флоту і відповідно логістичній складовій російської окупаційної армії в Криму. Це і Кримський міст, і атака безпілотниками в акваторії Новоросійського порту, коли був виведений з ладу великий десантний корабель. Це і атаки по російських суднах безпосередньо в акваторії Севастопольської бухти і, відповідно, в акваторії Чорного моря. Наразі у росіян стоїть питання, що робити з залишками Чорноморського флоту, бо вони в зоні ураження української сторони. Виводити в чорноморські порти РФ не має сенсу, бо удар по бухті Новоросійська був достатньо виразний. Відповідно стоїть питання, що залишки Чорноморського флоту, а саме носії крилатих ракет, будуть виводити у Середземне море, щоб унеможливити їх знищення.
Варто зауважити, що співпраця з країнами НАТО у виробництві зброї є частинною процесу інтеграції в Альянс. Це програма сумісності. Якщо наразі парк озброєння ЗСУ на 30% — це зразки західного озброєння, причому високотехнологічного, то цей процес вже запущений. Наразі укладені контракти з виробниками озброєння провідних країн НАТО, першу чергу Великобританії, Німеччини, США. Франція заявила про те, що французькі зброярі хотіли би зайти на український ринок озброєння. Плюс відповідні контракти були укладені з польської сторони.
Тобто це провідні гравці на ринку зброї, з якими українська сторона вже уклала договори щодо розміщення оборонних замовлень і виробництва зразків озброєння саме Натівського, які дозволять ЗСУ фактично вирішити питання сумісності. Я нагадаю, під час останнього саміту НАТО прозвучало три пункти — це скасування ПДЧ, програма сумісності і відповідно створення робочої групи Україна-НАТО. Перший і останній пункти – це більше політична площина. А другий пункт наразі реалізується шляхом відповідних контрактів щодо виробництва надсучасних видів озброєння. Мовиться, не про ремонт чи то передачу старих видів техніки, а саме виробництво.
Є сподівання, що після цього Форуму часовий лаг між заявами про спільне виробництво і початком самого виробництва може виявитися меншим, ніж здається. В чому позитив цих процесів? Це війна технологій. Тактико-технічні характеристики західного озброєння прекрасно себе зарекомендували безпосередньо на лінії бойового зіткнення. Вони в 1,5-2 рази перевищують аналогічні радянські, російські. І відповідно стоїть питання, що ефективно протидіяти російській агресії ми можемо за рахунок виключно високотехнологічних видів озброєння. Що, власне, і демонструється. Бо росіяни наразі змушені визнати надефективний характер контрбатарейної боротьби ЗСУ і, відповідно, перевагу в системах ураження.
Нет комментариев