Підсумки чотиримісячної історії з переговорами
1. Поставлено крапку в так званому «мистецтві угоди». Трамп на цьому місці повинен перейти від симуляції бізнес-стратегій до власне політичних рішень, інакше він увійде в політичну історію XXI століття «Чемберленом».
Трамп не любить ні в що глибоко заглиблюватися, тим паче займатися якимось питанням довгий час. За спогадами його колишніх помічників, він на першому своєму президентському терміні не читав далі першої сторінки документів, які надавали йому різні відомства, включно з розвідувальними.
Чого чекати тоді зараз, коли йому майже 80?
Трампу загалом все одно. Спроба помирити РФ і Україну для нього — щось на кшталт благодійності, а якщо йому хтось нагадає про його обіцянки, він просто запитає: «Did I say that?».
2. Той факт, що Зеленський і його апарат у двох ключових епізодах виявилися дуже розумними, викликає величезну повагу.
Перший епізод: Зеленський після сварки в Овальному кабінеті швидко і послідовно, без жодних емоцій, погодився пройти з Трампом увесь шлях, включно з «угодою щодо копалин» і згодою на концепцію 30-денного перемир'я.
Другий епізод: пройшовши весь шлях разом із Трампом і Європою, у момент, коли треба було продемонструвати, що Україна не буде капітулювати за кремлівським сценарієм під приводом того, що нібито «карти слабкі».
Київ блискучою військовою операцією проти стратегічної авіації РФ показав, що якщо вести мову про карти, то й у Путіна погані карти.
Політичний ефект від цієї операції навіть більший, ніж власне військовий, хоча і він чималий.
Цусима по-київськи це вам не котлета по-київськи, нею імперія і подавитися може.
Хоча такі красиві операції на кшталт атаки на літаки ДА ВКС РФ нічого не змінюють у стратегічній картині війни.
Це, як і раніше, війна на виснаження двох погано озброєних і ще гірше тренованих армій.
3. Важливий факт треба зафіксувати: за чотири місяці всередині російського істеблішменту ніхто, жоден голос не виступив публічно на підтримку простої ідеї 30-денного припинення вогню без умов. Ні РСПП, ніхто з бізнесу, жоден шановний академік із РАН, ніхто із впливових осіб цивільної та військової відставної бюрократії, про чинну не говоримо, це зрозуміло.
Ніхто!
Були тільки схлипи "іноземних агентів", що залишаються на території РФ, на цю тему.
І Кирило Дмитрієв помилково схлипнув у Х від захвату: мовляв, Трамп, Віткофф, Рубіо — ви великі, ви робите велику справу. Цей схлип дав підстави для абсолютно безпідставних спекуляцій, що нібито є якась «партія миру», до складу якої входять донька Путіна, Дмитрієв і ще якісь персонажі, які нібито переконують Путіна погодитися на пропозицію Трампа, але було видно відразу, що все це — вигадки. Фактом залишається те, що ніхто не посмів прямо сказати, що є вигода в пропозиції Трампа.
Для вміння ловити настрої вождя 25 років тиранії більш ніж достатній термін.
4. Важливий підсумок чотиримісячного процесу: сформувалася "євротрійка". У цієї ситуативної взаємодії Франції, Німеччини та Великої Британії буде продовження.
До переговорної ініціативи все це в Європі було нарізно: то Макрон на самоті намагався брати ініціативу на себе, то потім увага була прикута до Мерца і його можливого лідерства. Зараз ситуація змінилася.
Європа, за похвальним винятком Великої Британії, зайнята чим завгодно, від climatic change до засудження «геноциду в Газі», але тільки не забезпеченням власної безпеки та/або озброєнням України.
«Білий шум» з Брюсселя, Парижа і Берліна на військову реальність не впливає.
5. Наслідки провалу переговорної ініціативи для країн регіону позначаться на всіх: Казахстані, Киргизії, Молдові, Азербайджані, Вірменії тощо, бо перемовини зайшли в глухий кут через позицію Кремля, а не через «Захід» чи Київ.
Звичайно позначиться. Всі ці чудові країни будуть і далі наживатися на обході санкцій проти РФ. І зрозуміло, що вони будуть тихо радіти тим можливостям, які створила для них ідіотська Путінська агресія, і ще більш ідіотська реакція на неї ЄС.
6. Далі Путін остаточно переходить в етап тотальної «саддамізаціі» і/або «каддафізаціі», і рамка такого розуміння Кремля не залишить «орбанам», «фіцам» і «навроцьким» простору для маневру.
Хоча, на відміну від Саддама і Каддафі, Путін поки що потрібен товаришеві Сі.
І найголовніше, очевидно, що, на відміну від Іраку, не буде санкцій ООН проти РФ.
7. «Або-або». Європейські виборці будуть підтримувати всі заходи з безпеки.
Неможливо тепер ходити з пацифістськими прапорами і кричати «потрібен мир».
Мир був запропонований Кремлю, і він від нього демонстративно і доволі цинічно відмовився.
У якихось країнах будуть, але загалом по ЄС доволі сумнівно. Принаймні на Півдні Європи люди явно не прагнуть інвестувати в «це ось все» озброєння.
Європа явно не готова воювати з Путіним, навіть якщо атаці піддасться країна — член ЄС і НАТО.
8. Кремль не в змозі в доступному для огляду майбутньому домогтися взяття Запоріжжя і Херсона, а очікування або розрахунок, пов'язані з обвалом українського фронту, — нікуди не ведуть.
Будь-які зміни на фронті на користь Кремля не створюють ні перспективи перемоги РФ — просто буде інша лінія фронту, ні припинення війни.
Ба більше, з військової точки зору, просування ЗС РФ від логістичного хаба Донецька погіршує їхню і так неадекватну логістику.
9. Чи можлива повторно мирна ініціатива після провалу цієї?
Так, але для неї потрібна енергія, яка тепер може з'явитися після переходу війни в іншу фазу з набагато більш жахливими жертвами, наприклад, цілком тепер імовірна атака Путіна на одну з країн-членів НАТО і ЄС.
10. Для тих, хто пропустив попередні 30 років, ось короткий список результатів переговорів із Росією, які вона ніколи не шанувала.
1. Будапештський меморандум 1994 року. Росія погодилася «поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України», а також «утримуватись від загрози силою чи її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України». Порушено вторгненням Росії до Криму у 2014 році.
2. Договір про російсько-українську дружбу 1997 року. Росія погодилася поважати територіальну цілісність України та «підтвердила непорушність кордонів» між двома країнами. Росія порушила його у 2014 році.
3. Стамбульський саміт ОБСЄ у 1999 році. Росія зобов'язалася вивести свої війська з Придністровського регіону Молдови та Грузії до кінця 2002 року. Цього так і не сталося.
4. Угода про припинення вогню з Грузією 2008 року після російської агресії проти країни. Росія погодилася, що «російські збройні сили повинні відійти на позиції до початку бойових дій». Цього ніколи не відбувалося.
5. Іловайський «Зелений коридор» у серпні 2014 року та інші «гуманітарні» коридори смерті. Росія пообіцяла дозволити українським військам залишити оточене місто Іловайськ на сході України, але натомість відкрила вогонь та вбила 366 українських військовослужбовців. У наступні роки Росія атакувала численні гуманітарні коридори у Сирії.
6. «Мінські» угоди 2014 та 2015 років. Росія погодилася припинити вогонь на сході України. Було проведено 200 раундів переговорів та 20 спроб забезпечити дотримання режиму припинення вогню, але вони були негайно порушені. 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.
7. Чорноморська зернова ініціатива 2022 року. Росія зобов'язалася «надати максимальні гарантії безпечного та надійного середовища для всіх суден, які беруть участь у цій ініціативі». Потім вона кілька місяців перешкоджала здійсненню ініціативи, а через рік вийшла в односторонньому порядку.
Я зосереджений лише на угодах, укладених із Росією для вирішення конкретних питань та конфліктів. Я вже не говорю про майже 400 міжнародних договорів, які Росія порушила з 2014 року.
11. Тут не можна робити жодних висновків, крім того, що ніхто не може всерйоз використовувати слова «Росія» та «переговори» в тому самому словосполученні.
Путін — затятий брехун, який обіцяв міжнародним лідерам, що не нападатиме на Україну за кілька днів до вторгнення у лютому 2022 року.
Тактика Росії залишалася незмінною у багатьох війнах останні три десятиліття: вбивати, хапати, брехати і заперечувати.
Чому хтось щиро вірить, що Росія 2025 чимось відрізняється від Росії 1994, 1997, 1999, 2008, 2014, 2015 і 2022 років?
12. "Ніхто не має права вказувати нам, як має закінчитися ця війна", — Зеленський.
Ось така трампня & путня, малята, гарненькі хлопчики та прекрасні дівчатка.
Трамп не любить ні в що глибоко заглиблюватися, тим паче займатися якимось питанням довгий час. За спогадами його колишніх помічників, він на першому своєму президентському терміні не читав далі першої сторінки документів, які надавали йому різні відомства, включно з розвідувальними.
Чого чекати тоді зараз, коли йому майже 80?
Трампу загалом все одно. Спроба помирити РФ і Україну для нього — щось на кшталт благодійності, а якщо йому хтось нагадає про його обіцянки, він просто запитає: «Did I say that?».
2. Той факт, що Зеленський і його апарат у двох ключових епізодах виявилися дуже розумними, викликає величезну повагу.
Перший епізод: Зеленський після сварки в Овальному кабінеті швидко і послідовно, без жодних емоцій, погодився пройти з Трампом увесь шлях, включно з «угодою щодо копалин» і згодою на концепцію 30-денного перемир'я.
Другий епізод: пройшовши весь шлях разом із Трампом і Європою, у момент, коли треба було продемонструвати, що Україна не буде капітулювати за кремлівським сценарієм під приводом того, що нібито «карти слабкі».
Київ блискучою військовою операцією проти стратегічної авіації РФ показав, що якщо вести мову про карти, то й у Путіна погані карти.
Політичний ефект від цієї операції навіть більший, ніж власне військовий, хоча і він чималий.
Цусима по-київськи це вам не котлета по-київськи, нею імперія і подавитися може.
Хоча такі красиві операції на кшталт атаки на літаки ДА ВКС РФ нічого не змінюють у стратегічній картині війни.
Це, як і раніше, війна на виснаження двох погано озброєних і ще гірше тренованих армій.
3. Важливий факт треба зафіксувати: за чотири місяці всередині російського істеблішменту ніхто, жоден голос не виступив публічно на підтримку простої ідеї 30-денного припинення вогню без умов. Ні РСПП, ніхто з бізнесу, жоден шановний академік із РАН, ніхто із впливових осіб цивільної та військової відставної бюрократії, про чинну не говоримо, це зрозуміло.
Ніхто!
Були тільки схлипи "іноземних агентів", що залишаються на території РФ, на цю тему.
І Кирило Дмитрієв помилково схлипнув у Х від захвату: мовляв, Трамп, Віткофф, Рубіо — ви великі, ви робите велику справу. Цей схлип дав підстави для абсолютно безпідставних спекуляцій, що нібито є якась «партія миру», до складу якої входять донька Путіна, Дмитрієв і ще якісь персонажі, які нібито переконують Путіна погодитися на пропозицію Трампа, але було видно відразу, що все це — вигадки. Фактом залишається те, що ніхто не посмів прямо сказати, що є вигода в пропозиції Трампа.
Для вміння ловити настрої вождя 25 років тиранії більш ніж достатній термін.
4. Важливий підсумок чотиримісячного процесу: сформувалася "євротрійка". У цієї ситуативної взаємодії Франції, Німеччини та Великої Британії буде продовження.
До переговорної ініціативи все це в Європі було нарізно: то Макрон на самоті намагався брати ініціативу на себе, то потім увага була прикута до Мерца і його можливого лідерства. Зараз ситуація змінилася.
Європа, за похвальним винятком Великої Британії, зайнята чим завгодно, від climatic change до засудження «геноциду в Газі», але тільки не забезпеченням власної безпеки та/або озброєнням України.
«Білий шум» з Брюсселя, Парижа і Берліна на військову реальність не впливає.
5. Наслідки провалу переговорної ініціативи для країн регіону позначаться на всіх: Казахстані, Киргизії, Молдові, Азербайджані, Вірменії тощо, бо перемовини зайшли в глухий кут через позицію Кремля, а не через «Захід» чи Київ.
Звичайно позначиться. Всі ці чудові країни будуть і далі наживатися на обході санкцій проти РФ. І зрозуміло, що вони будуть тихо радіти тим можливостям, які створила для них ідіотська Путінська агресія, і ще більш ідіотська реакція на неї ЄС.
6. Далі Путін остаточно переходить в етап тотальної «саддамізаціі» і/або «каддафізаціі», і рамка такого розуміння Кремля не залишить «орбанам», «фіцам» і «навроцьким» простору для маневру.
Хоча, на відміну від Саддама і Каддафі, Путін поки що потрібен товаришеві Сі.
І найголовніше, очевидно, що, на відміну від Іраку, не буде санкцій ООН проти РФ.
7. «Або-або». Європейські виборці будуть підтримувати всі заходи з безпеки.
Неможливо тепер ходити з пацифістськими прапорами і кричати «потрібен мир».
Мир був запропонований Кремлю, і він від нього демонстративно і доволі цинічно відмовився.
У якихось країнах будуть, але загалом по ЄС доволі сумнівно. Принаймні на Півдні Європи люди явно не прагнуть інвестувати в «це ось все» озброєння.
Європа явно не готова воювати з Путіним, навіть якщо атаці піддасться країна — член ЄС і НАТО.
8. Кремль не в змозі в доступному для огляду майбутньому домогтися взяття Запоріжжя і Херсона, а очікування або розрахунок, пов'язані з обвалом українського фронту, — нікуди не ведуть.
Будь-які зміни на фронті на користь Кремля не створюють ні перспективи перемоги РФ — просто буде інша лінія фронту, ні припинення війни.
Ба більше, з військової точки зору, просування ЗС РФ від логістичного хаба Донецька погіршує їхню і так неадекватну логістику.
9. Чи можлива повторно мирна ініціатива після провалу цієї?
Так, але для неї потрібна енергія, яка тепер може з'явитися після переходу війни в іншу фазу з набагато більш жахливими жертвами, наприклад, цілком тепер імовірна атака Путіна на одну з країн-членів НАТО і ЄС.
10. Для тих, хто пропустив попередні 30 років, ось короткий список результатів переговорів із Росією, які вона ніколи не шанувала.
1. Будапештський меморандум 1994 року. Росія погодилася «поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України», а також «утримуватись від загрози силою чи її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України». Порушено вторгненням Росії до Криму у 2014 році.
2. Договір про російсько-українську дружбу 1997 року. Росія погодилася поважати територіальну цілісність України та «підтвердила непорушність кордонів» між двома країнами. Росія порушила його у 2014 році.
3. Стамбульський саміт ОБСЄ у 1999 році. Росія зобов'язалася вивести свої війська з Придністровського регіону Молдови та Грузії до кінця 2002 року. Цього так і не сталося.
4. Угода про припинення вогню з Грузією 2008 року після російської агресії проти країни. Росія погодилася, що «російські збройні сили повинні відійти на позиції до початку бойових дій». Цього ніколи не відбувалося.
5. Іловайський «Зелений коридор» у серпні 2014 року та інші «гуманітарні» коридори смерті. Росія пообіцяла дозволити українським військам залишити оточене місто Іловайськ на сході України, але натомість відкрила вогонь та вбила 366 українських військовослужбовців. У наступні роки Росія атакувала численні гуманітарні коридори у Сирії.
6. «Мінські» угоди 2014 та 2015 років. Росія погодилася припинити вогонь на сході України. Було проведено 200 раундів переговорів та 20 спроб забезпечити дотримання режиму припинення вогню, але вони були негайно порушені. 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.
7. Чорноморська зернова ініціатива 2022 року. Росія зобов'язалася «надати максимальні гарантії безпечного та надійного середовища для всіх суден, які беруть участь у цій ініціативі». Потім вона кілька місяців перешкоджала здійсненню ініціативи, а через рік вийшла в односторонньому порядку.
Я зосереджений лише на угодах, укладених із Росією для вирішення конкретних питань та конфліктів. Я вже не говорю про майже 400 міжнародних договорів, які Росія порушила з 2014 року.
11. Тут не можна робити жодних висновків, крім того, що ніхто не може всерйоз використовувати слова «Росія» та «переговори» в тому самому словосполученні.
Путін — затятий брехун, який обіцяв міжнародним лідерам, що не нападатиме на Україну за кілька днів до вторгнення у лютому 2022 року.
Тактика Росії залишалася незмінною у багатьох війнах останні три десятиліття: вбивати, хапати, брехати і заперечувати.
Чому хтось щиро вірить, що Росія 2025 чимось відрізняється від Росії 1994, 1997, 1999, 2008, 2014, 2015 і 2022 років?
12. "Ніхто не має права вказувати нам, як має закінчитися ця війна", — Зеленський.
Ось така трампня & путня, малята, гарненькі хлопчики та прекрасні дівчатка.
Нет комментариев